У «Видавництві 21» вийшла книга «Міста і люди» — зібрання есеїв, репортажів та фейлетонів, які австрійський письменник і журналіст Йозеф Рот, родом із містечка Броди на Львівщині, писав у 1925–1927 роках здебільшого для німецької газети «Франкфуртер Цайтунґ». Українською їх переклали Христина Назаркевич та Олеся Яремчук.
Книга «Міста і люди» має чотири самостійні частини: три перші — присвячені мандрівкам Францією, Росією та Балканами. У центрі останньої частини — єврейський народ, розкиданий після війни по світу.
Тексти розміщені хронологічно — від 1925 до 1927 року. За напрямом — ця книга точно упорядкована так, аби із заходу привести нас на самісінький схід Європи, звідки саме рушають у невідомість східноєвропейські євреї.
Про міське життя та людей Йозеф Рот свідчить живо й поетично, чи то йдеться про багату Ніццу, чи про просякнуту запахом рибного промислу Астрахань. Дотеп, іронія та жарти нагадають манеру нарисів українських письменників 1920-х років, зібраних у книзі «Шляхи під сонцем» (видавництво «Темпора»). І в цих історіях, як і в історіях українських репортерів 1920-их років, важко відрізнити правду від вигадки.
Усі міста Йозефа Рота різні, але їх поєднує поетичність кропіткого опису.
Марсель Йозефа Рота починається з пісні води, міста, хмар та галасу, що перетворюється в «урочисту ходу звуків». З кожним кроком углиб Марселю місто розгортається: з’являються перші обриси вулиць, їхні смуги та зигзаги, усе наповнюється кольором. Лише після — виходять люди. І першим серед них — не марселець, і навіть не француз. Місто починається з чужинця, який пірнає у вулицю, як свій.
У кожному місті, описаному Йозефом Ротом, повно інакшості та різнобарв’я культур.
«Я зауважив, що в місцевості, у якій часто та слушно відбуваються змішування народів, доньки від цього тільки виграють», — пише він, розповідаючи про Авіньйон.
Міста Йозефа Рота — це міста для всіх, міста неоднорідності та полікультурності. Він не звертається лише до місцевих, аби розказати про місто. Він звертає увагу на національну різноманітність, що допомагає йому описувати місто ширшим мазком. Різнобарвний Марсель, який на думку Рота, не має національного характеру, стає від цього містом свободи та навіть майбутнього.
Описуючи російський пароплав, який прямує Волгою до Астрахані, особливо пильно Йозеф Рот приглядається до четвертого класу, щедро наповненого націями з Волги та Кавказу. «Чуваші, чуванці, цигани, євреї, німці, поляки, росіяни, казахи, киргизи…», — перераховує Рот. Потім вдається до їх релігій: «католики, православні, магометани, ламаїсти…». Зрештою, дістається до їхніх соціальних та професійних ролей — батьки, матері, діти, землероби, ремісники, чистильники взуття. Цей прошарок людей Йозеф Рот прописує вельми детально. Він точно приділяє їм більше часу, ніж людям із Ніцци, «яким лікар заборонив зиму і яким гаманець дозволяє вічне літо». Здається, вони йому цікавіші.
Йозефу Роту цікава й Росія, радянській владі у якій ще немає й десяти років. Тому Росія ще повна імперських привидів із плоті та крові. Росію Йозеф Рот бачить навіть не як окрему країну, а як окремий світ, який уже не так легко намацати, світ, яким ще температурить імперія, із якої вилітають примари емігрантів, що «втратили російськість та аристократизм. А оскільки єдине, чим вони були — це росіянами й аристократами, то втратили вони все». Привиди ж тих, хто лишився, сновигають містами. Рот означає їх як ковпаки з вуаллю, парасольки й корсажі. Про зіткнення радянського та дворянського, що ще жевріє, Рот говорить через деталі: от він дивиться у вітрину й бачить, як ліворуч лежать молотки, ножі і цвяхи, а праворуч — бюстгальтери, панчохи й носовички.
Досліджуючи Балкани, Йозеф Рот вкотре вдається до опису різноманітності. Багато уваги він приділяє військовій справі. Про Албанію він розповідає через її військо. Характеризуючи Югославію, Йозеф Рот також говорить про її армію та тих, хто до неї входить: націоналістичних хорватів, схильних до революції македонців, національно невдоволених німців та угорців. Йозеф Рот констатує: «Югославська армія така ж не консолідована, як і вся країна».
Балкани в Йозефа Рота видаються найбільш напруженими, точно «пороховий льох».
Саме в Балканському розділі перед нами постає Сараєво, де Йозеф Рот не приховує здивування: «… світ знищено, Сараєво стоїть…». Перед нами постає жваве місто, але от — «автобус їде вулицями вздовж набережної — он там на розі почалася світова війна». Автора це вражає. Власне, він сам пройшов війну і ось він стоїть там, звідки вона почалася.
Останній розділ «Євреї: дороги й бездоріжжя» присвячений євреям та їхньому життю за межами своїх колишніх домівок. Розповідаючи про цей народ, Йозеф Рот не може описувати одну країну чи кілька міст. Звертаючись до теми єврейства, він мусить говорити про різні міста, куди євреї тікають від переслідувань та погромів. І моторошно всередині нас відгукується те, про що ще не знає Йозеф Рот: куди б ці євреї не подалися у Європі, попереду на них чекає пастка.
Але нині бачимо Відень, де місцеву поліцію дратують незвичні єврейські імена, що можуть складатися з кількох частин. Тому, щоби втриматися, єврей змушений залишити собі одне, хай і несправжнє. Оглядаємо Берлін, куди у єврейські ґетто такий собі Фроман із Дрогобича привозить «храм Соломона» в мініатюрі, але мало хто приходить на нього подивитися. Роздивляємося Париж, де єврейки в місцевому їдишському театрі стали такими схожими на жительок Марселя: «Асиміляція народу завжди починається з жіноцтва», — пише Йозеф Рот. Слухаємо Америку, де кожен має хоч одного родича. Відтоді, як у листі від такого родича єврею приходить обіцянка відправити йому квиток на корабель, про цього єврея кажуть тільки одне — «їде в Америку». Навіть якщо квиток не приходить роками.
Йозеф Рот фактично досліджує, фіксує і свідчить про той, знищений у Другій світовій війні, світ єврейства, який дорогами й бездоріжжями блукає Європою, себто пасткою.
Так само у своїх текстах Йозеф Рот намагається зберегти міста, людей і атмосферу повоєнної Європи, у якій війну ще називають світовою. Люди ще не знають, що ця війна — перша. Йозеф Рот, можливо, і передчуває це, але вже ніколи не дізнається напевне. Він помре напередодні другої війни. Але нині, Йозеф Рот відкриває нам початок ХХ століття, вміщений в цю книгу, як у часову капсулу. Світ, який зникне.
