«ЛітАкцент року – 2018»: ФОТО з церемонії (і трішки тексту)

5 лютого в книгарні Є відбулася церемонія нагородження переможців відзнаки «ЛітАкцент року – 2018».

У номінації «Проза» відзнаку отримала Світлана Тараторіна за дебютний роман «Лазарус»

Читайте також: Світлана Тараторіна: «”Лазарус” постав із великої любові до Києві»

У номінації «Поезія» нагороду розділили Остап Сливинський за збірку «Зимовий король» та Катерина Калитко за збірку «Бунар».

Читайте також: Поезія – відгуки журі

У номінації «Есеїстика та художній репортаж» перемогли книжки Павла Стеха «Над прірвою в іржі» та Олесі Яремчук «Наші інші».

Читайте також: Есеїстика та художній репортаж – відгуки журі

У номінації «Літературознавство»  переможцями стали Володимир Панченко за дослідження про Миколу Зерова «Повість про Миколу Зерова» та Ганна Улюра за «365: книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини».

Володимир Панченко, який кілька днів тому пережив складну операцію,  продиктував телефоном привітання, яке було зачитане на врученні:

Дорогі друзі!
Я зараз зовсім неподалік від вас – між нами одне видавництво, один храм і один ботанічний сад. Тож мені легко уявити і блакитний диванчик, і горду поставу нарцисів, і Катерину Миколаївну з ножицями в руці. І всіх, хто наодинці зі словом почувається, як бджола над квіткою.
Усі ми з вами – « тугі біблофаги», пожирачі книг, і це справді високий статус. Вітаю кожного, кому вдалося написати й видати щось вартісне, цікаве, несхоже на те, що пишуть інші. Вітаю фіналістів конкурсу ЛітАкценту: ваші (наші) книжки привернули увагу до себе. І це тішить. Мав рацію Гоголь: «книжечка вышла, стало быть, где-нибудь сидит же на белом свете и читатель ее…». Ось цього я найбільше й бажаю вам, друзі: нехай зустрічі ваших книг із тими невидимими «читателями» буде багато й хай вони додають сил вам, таланту й віри.

У номінації «Поезія та проза для дітей» відзнаку отримала Ольга Купріян за книгу «Щоденник Лоли» – адаптацію підліткового серіалу «Школа».

Читайте також: Проза та поезія для дітей – відгуки журі

«Золоту бульку» було вручено за книжку «Сила дівчат» Катерини Бабкіної та Марка Лівіна

«Золоту бульку» визначає весь склад журі спільним голосуванням. Цього року антипремію здобула «Сила дівчат» Катерини Бабкіної та Марка Лівіна. Згідно з Положенням про премію, «На «Золоту бульку» претендують книжки невисокої художньої вартості, написані відомими письменниками; книжки, що розчарували». То чим же розчарувала журі «Сила дівчат»?

Торік феміністична література для дівчат була помітним явищем, відгуком на суспільний запит щодо повернення в історію видатних жіночих постатей, і «Сила дівчат» була першою з ряду таких видань. На жаль, бажання творців «Сили дівчат» першими видати книжку помітно відбилося на якості текстів. Коли йдеться про пізнавальні видання для дітей, і тим паче на такі актуальні теми, письменникам треба бути особливо відповідальними. В даному ж випадку помітним є відверте недбальство, з яким автори поставилися до роботи. І це особливо прикро констатувати, коли йдеться про письменників, які позиціонують себе як професіонали.

Автори «позичили» ідею у відомої книжки Good Night Stories for Rebel Girls (цікаво, чи в курсі Елена Фавіллі та Франческа Кавалло, що у їхньої книжки з’явився український аналог?), що помітно на багатьох рівнях – загальний формат, стиль візуального оформлення, верстка і навіть початок кожної історії є дослівним перекладом із «Дівчат-бунтарок». Утім, як це трапляється із запозиченими ідеями, автори не змогли її належним чином розробити, тому замість коротких казок про успішних жінок читач має стилістично недбалі перекази з довідникових джерел із домішками авторських суджень про «справжнє» та «правильне». У книжці відсутня цілісність: історії розташовано за абеткою, тому дівчата з різних епох, із різними життєвими викликами опиняються на сусідніх сторінках. І це ще півбіди, та оскільки дати життя не вказано, читачі можуть лише здогадуватися, в яку епоху постала певна героїня і чому одна з них могла вільно отримати освіту, подорожувати, чинити спротив владі чи реалізуватися в бажаній сфері, а інша лише мріяла відвідувати школу. Все можна було би пробачити з огляду на високу мету видання, та вершиною цієї бульки стало літературне редагування текстів, тобто його відсутність: історії написано в стилі новинних статей без урахування вікових особливостей і досвіду читача, зокрема без пояснення абревіатур на кшталт НКВС, НАТО, ООН, АТО. Судячи з тексту, імпліцитним читачем «Сили дівчат» є не діти від 9 років, а дорослі, які замовили авторам підготувати це видання.