Зі створенням Українського інституту книги та всіма труднощами, які супроводжували його запуск, ми (його перша команда) активно цікавилися тим, як подібні інституції працюють за кордоном. Цікавило все до дрібниць – починаючи від того, як розділені сфери діяльності між різними державними книжковими організаціями та програмами, й завершуючи тим, як приймаються рішення щодо певного питання. Саме тому намагалися порозмовляти з якнайбільшою кількістю представників таких інституцій в інших країнах. Одна з розмов — із Жужанною Сабо, керівницею програми при Міністерстві закордонних справ і торгівлі Угорщини «Publishing Hungary» — Жужанна очолювала її з 2012 до червня 2018 року (з 2012 до 2016 програма була підпорядкована Інститутові Балаші в Будапешті, а потім перейшла у відання Міністерства). Цьогоріч Жужанна відвідала Книжковий Арсенал у Києві, на Арсеналі також уперше було представлено угорський стенд.
В інтерв’ю для «ЛітАкценту» спілкувалися з Жужанною про методи промоції «малих» літератур, про пріоритети у справі надання ґрантів іноземним видавцям на публікацію перекладів угорських авторів, про те, що слід робити українцям, аби наша література стала більш знаною в Угорщині.
— Говорячи про промоцію угорської літератури, маємо зважати на той фактор, що Угорщина — країна невелика, а носіями угорської мови є порівняно мало людей. Очевидно, її промоція має відрізнятися від літератури тих країн, чиї мови більш поширені у світі, — скажімо, британської, німецької чи французької. Якими мають бути методи промоції «малої» літератури?
— Найважливіше завдання у промоції «малої» літератури — це знайти перекладача, який знає цю мову й може з неї перекладати. Бо перекладати з малої літератури набагато складніше, ніж із великої на малу. Угорська література — це велика література маленької країни, література давня, цікава, яка говорить, зокрема, про універсальні, загальнолюдські речі. У ХІХ та ХХ століттях чимало наших письменників було перекладено іншими мовами, якщо ж говорити про літературу сучасну, то на Європу та загалом світ відомі троє-п’ятеро угорських авторів. Імре Кертес, лауреат Нобелівської премії, казав, що угорська література може ввійти у світову літературу через німецьку, адже саме німецькі видавці зацікавлені в угорській літературі, хочуть видавати угорських авторів. Імре Кертес, Петер Естергазі, Петер Надаш дуже добре говорили, говорять (Кертес і Естергазі померлиу 2016 році, Надаш – живий класик – А. Л.) німецькою, тож і промоція їм вдається легше, бо вони могли і читати німецькою переклади власних творів, і спілкуватися з німецькомовними читачами. Є, звичайно, сучасні автори, які говорять англійською, французькою і/або іншими мовами.
— Чому Німеччина зацікавлена в угорській літературі?
— Бо є традиція німецько-угорських літературних зв’язків. Наприклад, Деже Костолані (1885—1936), Антал Серб (1901—1945), Шандор Мараї (1900—1989) — першорядні угорські письменники — певний час жили в Німеччині. Але, крім традиції, є ще дві причини. Перша — німецькою мовою можуть говорити й читати не лише німці, вона поширена далеко за межами Німеччини та Австрії, а третя причина — якщо порівнювати з ринком англосаксів, то вони — британці й американці — більш закриті до перекладів. На британському книжковому ринку перекладають вкрай мало, на німецькому — значно більше.
— Розкажіть, будь ласка, про шлях «Publishung Hungary». Спершу, від 2012-го року, це була програма при Інституті Балаші в Будапешті, а з 2016 року її підпорядковано Міністерству закордонних справ і торгівлі Угорщини. З яких програм ви починали, що є зараз, які результати?
— Наша мета — це промоція угорської літератури за кордоном, тож програма завжди одна й та сама: надання ґрантів іноземним видавцям на видання перекладів книжок угорських авторів. Із тією самою метою ми організовуємо участь Угорщини у міжнародних книжкових ярмарках, зокрема у статусі Почесного гостя (у Франкфуртському ми беремо участь спільно з Угорською асоціацією книговидавців та книгорозповсюджувачів, а в інших ярмарках — самі. Асоціація ж відповідальна за організацію міжнародного книжкового ярмарку в Будапешті).
— Як ви обираєте пріоритетні країни для участі у ярмарках, для публікації перекладів ваших авторів мовами цих країн?
— Щороку ми обов’язково беремо участь у ярмарках у Франкфурті, Болоньї, Ляйпциґу. Також важливими є ярмарки у регіоні, маю на увазі в Центральній Європі: в Австрії, Словаччині, Чехії, Польщі, тепер ось вирішили взяти участь у ярмарку і в Україні. Ми хотіли б також мати видавців у країнах, дуже відмінних від Угорщини та інших європейських країн, – наприклад, цього року ми були в Індії, колективним Почесним гостем там був Європейський Союз (тож і ми серед усіх); на початку травня відвідали Іран (Тегеран) — цікаво, це гігантський ярмарок, але видавничі акценти цілком, цілком інакші, ніж у нас. Далі плануємо в Сеул (Корею).
— Хто визначає, у якому ярмарку брати участь: ви самі як керівниця програми, міністр, наглядова рада?
— Є наглядова рада, що складається з 9-ти осіб, які репрезентують різні інституції, на кшталт Літературного Музею Петефі (вони, до речі, надають ґранти на переклади — власне, переклади, не видання книжок), Угорської асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, Перекладацького дому в Балатонфюреді, Асоціації письменників, Асоціації молодих письменників, Угорського центру Міжнародного ПЕН-клубу, представники угорських вишів. Вони колективно визначають, у яких ярмарках ми братимемо участь.
— За якими критеріями ви обираєте авторів, книжки, країну, де буде надруковано книжку?
— Нам важливо, щоб це були високі зразки літератури. Високий рівень текстів, хороший переклад і хороше видавництво. Оцé для нас важливо. Нас цікавить не лише те, що видавництво видасть книжку, а й те, як воно це зробить і як у результаті її розповсюджуватиме.
— Хто визначає бенефіціарів? Чи залучаєте ви експертів ззовні?
— У нас 23 Інститути Балаші (державна інституція, що просуває угорську мову та культуру за кордоном, підпорядковується Міністерству освіти та культури Угорщини — А. Л.) у світі, у 21-й країні. Вони мають більше інформації про перекладачів, видавців. Також визначитися з відбором нам допомагають колеги у Посольствах Угорщини, аташе з питань культури, бо краще знають видавництва й перекладачів у відповідній країні.
— Які результати вашої діяльності за 6 років?
— Понад 100 міжнародних ярмарків, у яких ми брали участь, 11 разів мали статус Почесного гостя ярмарку, цьогоріч у листопаді удванадцяте будемо Почесним гостем у Словенії (Любляна). 100 назв виданих перекладів угорських авторів, які ми підтримали, — художні, нон-фікшн, дитяча література, доросла література — всього понад 80 авторів, перекладених більш ніж 20-ма мовами.
— Чи знаєте ви, як українська література присутня в Угорщині, які теми були б цікаві угорцям?
— У різних видавництвах у різні роки виходила трійка ваших найбільших імен: книжки Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана. Був перекладений угорською Микола Рябчук.
— Знаю, що у видавництві «Typotex» видали також роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія».
— Думаю, що якби Україна в якийсь із наступних років мала на Будапештському книжковому ярмарку хоча б невеликий стенд, культурну програму, інтерес до вашої культури в Угорщині зріс би. Великі видавці зацікавлені друкувати бестселери з різних країн, відомих авторів візьмуть охоче, незалежно від теми, на яку вони пишуть. Кілька місяців тому ми разом із Асоціацією книговидавців та книгорозповсюджувачів Угорщини організували зустріч Польського інституту книжки з угорськими видавцями, поляки презентували своїх авторів. Якби ви хотіли, ми могли б організувати таку зустріч і для Українського інституту книги.
Розмовляла Анастасія Левкова
Анастасія Левкова (нар. 1986 р. у м. Карцаґ, Угорщина). Літературознавиця, журналістка, менеджерка літературних проектів. Ініціаторка й кураторка рубрики «Приватна урбаністика» на сайті журналу «Тиждень» (tyzhden.ua). В минулому - арт-директорка мережі книгарень «Є», заступниця директора з розвитку Українського інституту книги, редакторка відділу «Культревю» «Українського журналу» (Прага, Чехія). Авторка підліткового роману у щоденниках «Старшокласниця. Першокурсниця»