Жужанна Сабо: «Малій літературі варто входити у світ через німецькомовний ринок»

Зі створенням Українського інституту книги та всіма труднощами, які супроводжували його запуск, ми (його перша команда) активно цікавилися тим, як подібні інституції працюють за кордоном. Цікавило все до дрібниць – починаючи від того, як розділені сфери діяльності між різними державними книжковими організаціями та програмами, й завершуючи тим, як приймаються рішення щодо певного питання. Саме тому намагалися порозмовляти з якнайбільшою кількістю представників таких інституцій в інших країнах. Одна з розмов — із Жужанною Сабо, керівницею програми при Міністерстві закордонних справ і торгівлі Угорщини «Publishing Hungary» — Жужанна очолювала її з 2012 до червня 2018 року (з 2012 до 2016 програма була підпорядкована Інститутові Балаші в Будапешті, а потім перейшла у відання Міністерства). Цьогоріч Жужанна відвідала Книжковий Арсенал у Києві, на Арсеналі також уперше було представлено угорський стенд.

В інтерв’ю для «ЛітАкценту» спілкувалися з Жужанною про методи промоції «малих» літератур, про пріоритети у справі надання ґрантів іноземним видавцям на публікацію перекладів угорських авторів, про те, що слід робити українцям, аби наша література стала більш знаною в Угорщині.

— Говорячи про промоцію угорської літератури, маємо зважати на той фактор, що Угорщина — країна невелика, а носіями угорської мови є порівняно мало людей. Очевидно, її промоція має відрізнятися від літератури тих країн, чиї мови більш поширені у світі, — скажімо, британської, німецької чи французької. Якими мають бути методи промоції «малої» літератури?
— Найважливіше завдання у промоції «малої» літератури — це знайти перекладача, який знає цю мову й може з неї перекладати. Бо перекладати з малої літератури набагато складніше, ніж із великої на малу. Угорська література — це велика література маленької країни, література давня, цікава, яка говорить, зокрема, про універсальні, загальнолюдські речі. У ХІХ та ХХ століттях чимало наших письменників було перекладено іншими мовами, якщо ж говорити про літературу сучасну, то на Європу та загалом світ відомі троє-п’ятеро угорських авторів. Імре Кертес, лауреат Нобелівської премії, казав, що угорська література може ввійти у світову літературу через німецьку, адже саме німецькі видавці зацікавлені в угорській літературі, хочуть видавати угорських авторів. Імре Кертес, Петер Естергазі, Петер Надаш дуже добре говорили, говорять (Кертес і Естергазі померлиу 2016 році, Надаш – живий класик – А. Л.) німецькою, тож і промоція їм вдається легше, бо вони могли і читати німецькою переклади власних творів, і спілкуватися з німецькомовними читачами. Є, звичайно, сучасні автори, які говорять англійською, французькою і/або іншими мовами.

— Чому Німеччина зацікавлена в угорській літературі?
— Бо є традиція німецько-угорських літературних зв’язків. Наприклад, Деже Костолані (1885—1936), Антал Серб (1901—1945), Шандор Мараї (1900—1989) — першорядні угорські письменники — певний час жили в Німеччині. Але, крім традиції, є ще дві причини. Перша — німецькою мовою можуть говорити й читати не лише німці, вона поширена далеко за межами Німеччини та Австрії, а третя причина — якщо порівнювати з ринком англосаксів, то вони — британці й американці — більш закриті до перекладів. На британському книжковому ринку перекладають вкрай мало, на німецькому — значно більше.

— Розкажіть, будь ласка, про шлях «Publishung Hungary». Спершу, від 2012-го року, це була програма при Інституті Балаші в Будапешті, а з 2016 року її підпорядковано Міністерству закордонних справ і торгівлі Угорщини. З яких програм ви починали, що є зараз, які результати?
— Наша мета — це промоція угорської літератури за кордоном, тож програма завжди одна й та сама: надання ґрантів іноземним видавцям на видання перекладів книжок угорських авторів. Із тією самою метою ми організовуємо участь Угорщини у міжнародних книжкових ярмарках, зокрема у статусі Почесного гостя (у Франкфуртському ми беремо участь спільно з Угорською асоціацією книговидавців та книгорозповсюджувачів, а в інших ярмарках — самі. Асоціація ж відповідальна за організацію міжнародного книжкового ярмарку в Будапешті).

— Як ви обираєте пріоритетні країни для участі у ярмарках, для публікації перекладів ваших авторів мовами цих країн?
— Щороку ми обов’язково беремо участь у ярмарках у Франкфурті, Болоньї, Ляйпциґу. Також важливими є ярмарки у регіоні, маю на увазі в Центральній Європі: в Австрії, Словаччині, Чехії, Польщі, тепер ось вирішили взяти участь у ярмарку і в Україні. Ми хотіли б також мати видавців у країнах, дуже відмінних від Угорщини та інших європейських країн, – наприклад, цього року ми були в Індії, колективним Почесним гостем там був Європейський Союз (тож і ми серед усіх); на початку травня відвідали Іран (Тегеран) — цікаво, це гігантський ярмарок, але видавничі акценти цілком, цілком інакші, ніж у нас. Далі плануємо в Сеул (Корею).

— Хто визначає, у якому ярмарку брати участь: ви самі як керівниця програми, міністр, наглядова рада?
— Є наглядова рада, що складається з 9-ти осіб, які репрезентують різні інституції, на кшталт Літературного Музею Петефі (вони, до речі, надають ґранти на переклади — власне, переклади, не видання книжок), Угорської асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, Перекладацького дому в Балатонфюреді, Асоціації письменників, Асоціації молодих письменників, Угорського центру Міжнародного ПЕН-клубу, представники угорських вишів. Вони колективно визначають, у яких ярмарках ми братимемо участь.

— За якими критеріями ви обираєте авторів, книжки, країну, де буде надруковано книжку?
— Нам важливо, щоб це були високі зразки літератури. Високий рівень текстів, хороший переклад і хороше видавництво. Оцé для нас важливо. Нас цікавить не лише те, що видавництво видасть книжку, а й те, як воно це зробить і як у результаті її розповсюджуватиме.

— Хто визначає бенефіціарів? Чи залучаєте ви експертів ззовні?
— У нас 23 Інститути Балаші (державна інституція, що просуває угорську мову та культуру за кордоном, підпорядковується Міністерству освіти та культури Угорщини — А. Л.) у світі, у 21-й країні. Вони мають більше інформації про перекладачів, видавців. Також визначитися з відбором нам допомагають колеги у Посольствах Угорщини, аташе з питань культури, бо краще знають видавництва й перекладачів у відповідній країні.

— Які результати вашої діяльності за 6 років?
— Понад 100 міжнародних ярмарків, у яких ми брали участь, 11 разів мали статус Почесного гостя ярмарку, цьогоріч у листопаді удванадцяте будемо Почесним гостем у Словенії (Любляна). 100 назв виданих перекладів угорських авторів, які ми підтримали, — художні, нон-фікшн, дитяча література, доросла література — всього понад 80 авторів, перекладених більш ніж 20-ма мовами.

— Чи знаєте ви, як українська література присутня в Угорщині, які теми були б цікаві угорцям?
— У різних видавництвах у різні роки виходила трійка ваших найбільших імен: книжки Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана. Був перекладений угорською Микола Рябчук.

— Знаю, що у видавництві «Typotex» видали також роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія».
— Думаю, що якби Україна в якийсь із наступних років мала на Будапештському книжковому ярмарку хоча б невеликий стенд, культурну програму, інтерес до вашої культури в Угорщині зріс би. Великі видавці зацікавлені друкувати бестселери з різних країн, відомих авторів візьмуть охоче, незалежно від теми, на яку вони пишуть. Кілька місяців тому ми разом із Асоціацією книговидавців та книгорозповсюджувачів Угорщини організували зустріч Польського інституту книжки з угорськими видавцями, поляки презентували своїх авторів. Якби ви хотіли, ми могли б організувати таку зустріч і для Українського інституту книги.

Розмовляла Анастасія Левкова