Здавалося б – що спільного у Великого Барда з краєм яблук та зубровки, де варять смачні супи, вареники називають пирогами, а краківської ковбаси у Кракові годі й шукати? Важко повірити, але Польща займає найпомітніше місце на шекспірівській карті Східної Європи, адже Великий Бард згадує її аж у трьох п’єсах: «Комедії помилок», «Гамлеті» та «Мірі за міру». Та ще й як згадує!
Польща за часів Шекспіра
Варто зазначити, що Королівство Польське та Велике князівство Литовське, об’єднані Люблинською унією (1569 р.) у Річ Посполиту, були надзвичайно цікавою політичною та військовою ареною другої половини ХVI століття. Специфіка цього нового державного утворення полягало в тому, що воно було виборчою монархією, тобто корона передавалась там не від батька синові, але віддавалася тому, кого обирала польська шляхта. Першим обраним королем Польщі-Литви став французький принц Генріх Валуа (його конкурентами на це місце були московський цар Іван Грозний, московський царевич Федір, австрійський ерцгерцог Ернст Габсбург та шведський король Юхан ІІІ Ваза). Невдовзі Генріх повернувся до Франції, де по смерті свого брата став королем Генріхом ІІІ, а у Польщі відбулися нові вибори, в результаті яких трон посів угорець Стефан Баторій, відомий зокрема тим, що наказав стратити у Львові кошового отамана Запорізького війська Івана Підкову.
Безпосередньо в шекспірові часи Польщею правив наступник Баторія, шведський король Сигізмунд ІІІ Ваза, який хотів одночасно посісти і польський, і шведський престол. Реалізація цієї надзвичайно амбітної ідеї була пов’язана з війнами, які Сигізмунд вів із Швецією з 1592 по 1611 рр. Окрім територіальних питань, ці військові конфлікти були пов’язані з питаннями релігії: католик Сигізмунд не міг правити лютеранською Швецією, а пропозиції прийняти лютеранство сам король рішуче відмітав. Тож, як бачимо, Великий Бард був сучасником важливих політичних подій у Європі, ключовим фігурантом яких була Польща.
Польща й Англія: дипломатичний скандал
Польща зовсім не була terra incognita для англійців шекспірівської доби. Дипломатичні відносини дві держави підтримували з XV століття, зокрема достеменно відомо, що англійський король Генріх V, герой однойменної історичної хроніки Шекспіра, листувався зі своїм польським колегою Владиславом ІІ Ягайлом та прохав того про військову допомогу у Столітній війні з Францією. Протягом XVI століття Англія та Польща підтримували стосунки дипломатичного та торгівельного характеру. Втім, Реформація зробила стосунки двох країн значно прохолоднішими: католицька Річ Посполита підтримувала своїх одновірців-іспанців у війні проти протестантської Англії. У відповідь кораблі королівських військово-морських сил та пріватирів час від часу захоплювали іспанські кораблі, що прямували до Польщі, та блокували польські торгівельні судна у Балтійському морі, що було справжньою катастрофою для міжнародної торгівлі поляків та інших народів — членів Ганзейського товариства.
Одразу після свого обрання польським королем у 1587 році Сигізмунд вирішив якось розв’язати прикру ситуацію і відправив до двору Єлизавети І посла Павла Дзялінського. Той прибув до Грінвічу, тогочасної королівської резиденції, 25 липня 1587 року. Дзялінський продемонстрував свої посольські грамоти та був допущений поцілувати руку королеви, що було ознакою монаршої прихильності. Одразу після всіх церемоній польський посол виступив на середину кімнати, розвернув сувій із промовою і почав говорити, не повідомивши нікого про сутність свого повідомлення. Його промова була написана у надзвичайно різкому тоні, не містила жодного схвального слова на адресу монархині (що було дипломатичним стандартом тієї доби), а натомість була складена з дошкульних обвинувачень та докорів. Дзялінський відверто критикував та осуджував Єлизавету, звинувачуючи її особисто у торгівельних негараздах Польщі.
Природно, що правителька найпотужнішої морської держави Європи не могла стерпіти такого поводження, тож відповіла послу Дзялінському латиною — тобто тією ж мовою, якою до неї звертався він. Її відповідь стала справжнім політичним афоризмом: Quam decepta fui? Legatum expectavi, Heraldum inveni. (Чому мене ошукали? Я чекала на легата, а прийшов герольд). Справа в тому, що і легат, і герольд були представниками посольських місій, утім, їхня функція була діаметрально протилежною. Легата посилали тоді, коли мова йшла про залагодження конфлікту, перемови та взаємні поступки. Функцією ж герольда було тільки повідомлення про наміри, виголошення ультиматуму, та аж ніяк не пошук компромісу. Тож Сигізмунд ІІІ, посилаючи Павла Дзялінського до англійського королівського двору, наразився на скандал, який ще довгі роки був предметом обговорення у Європі. До речі, ця ганебна подія прямо пов’язана із «Гамлетом», про що нижче піде мова.
За цим посиланням можна ознайомитися з повним текстом відповіді Єлизавети І Павлу Дзялінському.
Польські реалії у дзеркалі Шекспірових текстів
Як зазначено вище, Польща фігурує у трьох п’єсах Великого Барда. Ця країна згадується вже у першій комедії драматурга — «Комедії помилок» (1592-1593).
Дроміо Сіракузський. Ах, пане, та вона ж куховарка, геть-чисто лоєм обросла; я й сам не знаю, що мені з тим лоєм робити, — хіба що наробити свічок та утекти від неї при її ж власному світлі. Певний, що її лахміття та лій у ньому можуть горіти протягом усієї польської зими; якщо вона доживе до страшного суду, то горітиме тиждень — довше за всіх грішників. (пер. І. Стешенко).
Вочевидь, співвітчизники Шекспіра були переконані у тому, що Польща — сувора північна країна з довгими холодними зимами. Власне, раціональне зерно тут справді було, адже після Люблінської унії Річ Посполита перетворилася на найбільшу країну Європи, що охоплювала значну частину Прибалтики, а також значні території України, Білорусі та Росії. Звичайно ж, при такому географічному положенні зими в деяких районах тогочасної Польщі мали бути дійсно суворими.
Побіжна згадка про Польщу міститься і у «проблемній» комедії Шекспіра «Міра за міру» (1604-1605). Саме до цієї країни нібито їде герцог Відня Вінченцо, залишаючи своїм намісником благочесного Анджело.
Герцог. Ви знаєте, мій отче,
Що я любив бувати в самотині,
Як недолюблював я всяких зібрань,
Де юність, розкіш і гульня панують.
І ось я графу Анджело вручив –
А він людина стримана й сувора –
Всю владу і права мої у Відні.
Він думає, що я подавсь до Польщі;
Я сам поширив чутку цю в народі
І бачу, всі повірили у неї.
Спитаєте, навіщо це зробив я? (пер. Д. Білоуса)
І, нарешті, найбільше згадок про Польщу і поляків міститься у славнозвісній трагедії про Принца Данського. Ця держава, хоч і не є місцем розгортання подій у п’єсі, все ж незримо присутня протягом всієї дії, адже саме туди виступає з походом норвезький королевич Фортінбрас, ще один претендент на датську корону, і саме звідси він повертається, щоб знайти купу померлих та все ж прийняти корону Данії.
Цікаво, що у «Гамлеті» згадки про Польщу починаються не з назви країни, а з назви народу: власне Польща (Poland) починає фігурувати в тексти не раніше IV дії, тоді як поляки (polacks) згадуються вже на початку п’єси.
Гораціо. Як сам на себе ти.
В такому панцирі він був тоді,
Коли здолав пихатого Норвежця;
Так супився, коли у гніві скинув
Отих поляків із саней на лід.
Це диво дивне. (пер. Л. Гребінки)
Справді, протягом 1048-1064 рр. Данія воювала із Норвегією, але при цьому не конфліктувала з Польщею. Навпаки, Королівство Польське і Річ Посполита були союзниками Данії і у сумнозвісному хрестовому поході проти слов’ян (1147 р.), і у Семилітній Північній війні (1563-1570), де Данія, Норвегія і Польща об’єдналися проти Швеції. Єдиний конфлікт між Данією і Річчю Посполитою відбувся, власне, за життя Шекспіра — це був напад данського флоту на польські кораблі у Балтійському морі біля порту Хель (1571 р.).
Як відомо, норвезький королевич Фортінбрас збирався спочатку напасти на Данію, щоб помститися за батька, теж Фортінбраса, якого здолав, відповідно, батько Гамлета, теж Гамлет. Утім, в останню мить від перемінив рішення і вирушив у похід на Польщу.
Вольтиманд. Поклони й побажання, як і ви.
Нас ледве вчувши, він звелів урвати
Вербунок небожа; бо він гадав,
Що той похід лаштує проти Польщі,
Але, пильніш приглянувшись, упевнивсь,
Що проти вас, королю. Засмутившись,
Що так недуга й вік його похилий
Допомогли його убрати в шори,
Заборонив він дії Фортінбраса.
Той приїздить, виниться перед дядьком
І присягається ніколи зброї
Не підіймати на величність вашу.
Король Норвезький, радий, призначає
Йому щорік три тисячі корон
І вповноважує його все військо,
Ним навербоване, вести на Польщу.
Він просить, як тут списано докладно,
Щоб ви дозволили його військам
Прохід по землях тих, що вам належать,
На запоруках повної безпеки,
Як тут зазначено. (пер. Л. Гребінки)
Тож, як бачимо, Фортінбрас збирався організовувати піший похід, хоча міг би просто перетнути Балтійське море і напасти на Польщу звідти. Оскільки час дії «Гамлета» достеменно невідомий (традиційно його відносять до Середньовіччя), тож неможливо й встановити, якими ймовірно були кордони Польщі під час походу Фортінбраса.
Причина, через яку норвезький принц вирішив підкорити державу, з якою його країна не має спільних кордонів, частково прояснюється у 4-й дії трагедії, у сцені зустрічі Гамлета і Фортінбрасового офіцера.
Гамлет. Звідкіль це військо?
Капітан. З норвезької землі.
Гамлет. Куди прямує?
Капітан. На Польщу.
Гамлет. А хто веде?
Капітан. Принц Фортінбрас, племінник короля.
Гамлет. Йдете ви проти усієї Польщі
А чи лише на прикордонні землі?
Капітан. Якщо по правді і без перебільшень,
Йдемо ми здобувати шмат землі,
З якого тільки й користі, що назва.
За п’ять дукатів я не взяв би навіть
Його в оренду. А продати – зиску
Не більше б мали ні вони, ні ми.
Гамлет. Вони його й не стануть боронити.
Капітан. Та ні, там військо вже на нас чекає.
Гамлет. Двох тисяч люду та мішка червінців
Не жалко за таку нікчемну справу,
От де чиряк і миру, і достатку:
В нутро прорветься, не збагне ніхто,
Від чого смерть… Я щиро вдячний, пане. (пер. Л. Гребінки)
Достеменно невідомо, що ж це за «шмат землі», не вартий і декількох монет, за який Фортінбрас відправляє гинути своїх солдат і офіцерів. Однією з версій може стати те, що Шекспір тут і справді висміює територіальні претензії Сигізмунда ІІІ. Помінявши місцями агресора і оборонителя та трохи «підкоригувавши» географію (замість Швеції виступає її сусідка по Скандинавському півострову — Норвегія), Великий Бард, по суті, міг відобразити тут політичні конфлікти своєї доби. Насправді довготривалі польсько-шведські війни за часів правління Сигізмунда ІІІ виснажували країну, давали привід для невдоволення польській шляхті та були малорезультативними з точки зору справжнього приросту територій.
Востаннє Польща згадується у «Гамлеті» у фінальних епізодах трагедії. Це слово – хіба не останнє, яке чує помираючий данський принц, коли Озрік виголошує прихід Фортінбраса.
Озрік. Звитяжний Фортінбрас вернувсь із Польщі
І віддає ясу послам англійським.
Гамлет. О друже мій Гораціо! Вмираю.
Могутня трута дух зборола мій.
Із Англії вістей вже не почую,
Та провіщаю, що на Фортінбраса
Впаде ваш вибір. Голос кволий мій
Йому віддай і поясни також,
Які обставини… а далі — тиша. (пер. Л. Гребінки)
«Гамлет» тісно пов’язаний з Польщею не тільки з вищенаведених причин, але й завдяки вже згадуваному дипломатичному фіаско Павла Дзялінського. Багато шекспірознавців вважають, що саме він послужив прототипом Полонія, хитрого радника Клавдія. Справа у тому, що у найпершому друкованому виданні «Гамлета», так званому Першому Кварто (1603), радника звуть Корамбіс. У Другому Кварто (1604-1605) радника все ще звуть Корамбісом, але вже присутні натяки на гучний скандал з польським послом. Та вже у Першому Фоліо 1623 р. ім’я данського царедворця остаточно змінено на Полоній (Polonius), тобто поляк. Сучасники Великого Барда не могли не розкодувати цю насмішку, і вона, таким чином, додавала іронії до досить потужного елементу комічного у трагедії.
За цим посиланням можна ознайомитися з розлого статтею А.С. Шіффа “Transition from Corambis to Polonius” (англійською мовою).
Шекспір має польську прописку
Так, і це зовсім не перебільшення, адже з 1996 року у приморському місті Гданськ проводиться щорічний — найбільший у Європі — Міжнародний шекспірівський театральний фестиваль. У 2014 році там був відкритий Гданський шекспірівський театр, побудований за проектом італійського архітектора Ренато Ріцци. Збудований на місці старовинної школи фехтування, цей театр поєднує новаторство сучасної архітектури із ренесансними традиціями театробудівництва.
Головною його родзинкою є спеціально сконструйований дах, який відкривається таким чином, що будівля театру уподібнюється до славнозвісного «Глобуса», в якому не було навісу над партером. Крім того, відкритий уночі дах, крізь який до глядацької зали зазирають місяць та зірки, створюює особливу атмосферу для будь-якої шекспірівської вистави.
Дар’я Москвітіна, Богдан Корнелюк
Український шекспірівський центр
