Ольга Кобилянська (27 листопада 1863 — 21 березня, 1942) — українська письменниця-модерністка, учасниця феміністичного руху на Буковині.
Кобилянська починала свій літературний шлях як німецька письменниця: оповідання «Гортенза, або картина з життя однієї дівчини», «Людина з народу» і повість «Людина» написані німецькою мовою. Пізніше, під впливом свого оточення — Наталії Кобринської, письменниці, однієї з фундаторок жіночого руху на Галичині, Софії Окуневської — першої української жінки лікаря в Австро-Угорщині (до речі, вона стала прообразом героїні раннього твору Кобилянської «Доля чи воля»), Августи Кохановської — художниці, яка ілюструвала новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом», вона почне писати рідною мовою. До речі, одним з імпульсів писати рідною мовою стала закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Наталі Кобринської (згодом український громадський діяч, лікар).
Тоді ж вона взяла активну участь у феміністичному русі. Знаходячись у 1894 році біля витоків створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя. У наступному, 1895 році «Товариства руських жінок на Буковині» було перейменоване на «Общество руських женщин» на Буковині, а О. Кобилянська покинула його. У лютому 1902 року у Чернівцях було створено ще одне жіноче товариство «Кружок українських дівчат», одним з організаторів якого також була О. Кобилянська. Члени новоствореного гуртка вибрали письменницю головою товариства.
Читайте також: рецензія на книжку М. Павлишина «Ольга Кобилянська. Прочитання».
На думку Тамари Гундорової, попри те, що наразі в каноні української літератури Ольга Кобилянська вважається однією з найпомітніших письменниць-модерністок, насправді техніки модерністського письма в Кобилянської сусідять із кітчем. «Повісті Кобилянської виконували таку ж терапевтичну функція своїм власне жіночим, неоромантичним письмом. Отож було б великим спрощенням ігнорувати у творчості Кобилянської той імпульс, який ішов від «жіночої», і зокрема масової белетристики. Не лише характерологічно, але й мовностилістично Кобилянська прищеплявала українській літературі звороти і стильові форми, позичені з тогочасної масової літератури», «…у творчості Кобилянської високоякісні художні твори, як, наприклад, «Природа», «Некультурна», «Битва», співіснують з кітчем, більше того — кітч стає часто складником повістей «Царівна», «Ніоба», «Через кладку», а чимало поезій у прозі й оповідань письменниці написані цілковито в стилі «модерн», шо становить собою окремий різновид кітчу» (Гундорова Т., Кітч і література. — К.: Факт, 2008).
Читайте також: Олександр Пронкевич. Про книжку Тамари Гундорової «Кітч і література».
Кобилянська впродовж майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; 1901 року вони вийшли окремою книжкою під назвою «Kleinrussische Novellen».
Найкращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов’янськими.
Улюблений сайт літературної критики
