Адам Ґрант: змінити світ може кожен

Охочих змінити світ було вдосталь у всі часи, ще задовго до того, як саме бажання стало символом підприємництва, винахідництва й амбіцій. ХХ століття з його двома світовими війнами й науково-технічними революціями (прикметно, що з війнами вони чергувалися) прискорило й масштабувало наслідки таких змін. У кожній компанії, на кожному виробничому напрямі є люди, готові робити по-іншому, ніж досі. Часом це руйнує усталені процеси й викликає спротив, інколи – приносить швидкий результат і, природно, викликає захват. Однак щоразу це відбувається з ініціативи окремого типу людей. Автор книги «Оригінали. Як нон-конформісти рухають світ» намагається з’ясувати – хто ці люди і як вони діють, а також – як їм краще досягати успіху і як найефективніше взаємодіяти з ними.

Класифікувати людей у той чи інший спосіб – завдання амбітне, навіть засадниче. Адам Ґрант береться за нього не вперше – попередня книжка «Give and Take» була присвячена темі трьох поведінкових стратегій: віддавати, брати або обмінювати, а відтак – особливостям характеру та мотивації трьох типів людей – віддавачів (givers), відбирачів (takers) та обмінювачів (matchers). За стереотипною логікою «виживання у безжальному світі бізнес-акул», віддавачі мають перебувати внизу кар’єрних сходів. Так і є. Однак на верхніх позиціях – знову вони. А завзяті відбирачі разом із поміркованими обмінювачами опинилися посередині. Непогано, але й не найкраще. Що робити віддавачам, щоб опинитися нагорі, а не внизу, як не вигорати і як взаємодіяти з віддавачами – автор знає відповідь на ці та ще багато різних запитань. Формула побудови книги чітка і проста: класифікація типів людей за тим, як вони поводяться; далі окреслення проблеми та шляхи її вирішення. Ось так взаємодіють із людьми віддавачі, отак – відбирачі, а отак – обмінювачі. Вони отримують такий і такий результат. Що їм заважає і що допомагає при цьому.

Типово – для наукової розвідки та літератури факту, знаної читачеві як нон-фікшн. Із подібною формулою ми зустрінемося і в «Оригіналах». Тому й зупинимося на ній трохи детальніше.

Література факту потребує насамперед довіри до наведених даних. Адже такі книжки пишуться для того, щоб їх узяли на озброєння і практикували наведені там поради чи теоретичні викладки.

Відтак неабияку роль відіграє довіра до автора. Маємо віддати належне – Адам Ґрант у свої 35 уже п’ять років поспіль очолює рейтинг найпопулярніших професорів Вортонської бізнес-школи, входить до переліку 25 найвпливовіших мислителів у сфері менеджменту та управління людьми, а журнал Fortuneвключив його у світовий ТОП-40 викладачів бізнесу до 40. Обидві видані його книжки очолюють численні рейтинги продажів і перекладені 35 мовами. Чим не свідчення довіри читачів, якщо не рахувати десятки захоплених відгуків на його сайті (теж дбайливо систематизованих: відгуки знаменитостей, письменників, бізнес-лідерів)?

Перш ніж почати писати книжки, Адам Ґрант здобув диплом бакалавра у Гарварді та менш ніж за три роки здобув Ph.D з організаційної психології у Мічиганському університеті. Потім близько десяти років вивчав на практиці психологію стосунків і консультував різноманітні компанії: від Google, Disney Pixar і Національної футбольної ліги США до американських ВМС, Світового економічного форуму й ООН. Виступав для них зі спеціальними промовами, був спікером мотиваційних конференцій TED і досі веде колонку про психологію праці для The New York Times.

Усе це не заважає йому чесно зізнаватися у післямові до «Оригіналів», що перші 103 000 слів своєї попередньої книжки він викинув, а другу писав при допомозі стількох людей, що кожного з них описує замалим не як співавтора.

Сподіваюся, наступна його книжка буде про працездатність. Тим пак, що від прагнення «систематизувати світ», відчутного у «Give and Take», у другій книжці Ґрант зосереджується лише на одному типі людей – власне оригіналах. Така «прицільність» одразу помітно йде на користь викладу, адже не претендує на вичерпну класифікацію. Натомість зустрічаємо звичну структурну модель: проблема – аналіз – вирішення.

Хто ж такі оригінали: бунтарі проти системи чи лідери, що змінюють світ? Певно, що і ті, й інші. Звично вважати, що це якісь особливі люди з вродженими суперздібностями, просто вимушені конфліктувати з оточенням, вони ж бо настільки інакші. Але, на думку автора, стати оригіналом може кожен із нас. Питання в тому, щоб не ускладнювати собі життя зайвим і досягнути при цьому блискучих результатів. «Творчість – це коли дозволяєш собі припускатися помилок. А мистецтво – коли знаєш, котрих помилок дотримуватися», – каже Скотт Адамс в епіграфі до одного з розділів.

Адам Ґрант іде далі, простежуючи, що оригінали свідомо обирають відмову від визначеного наперед і шукають кращі варіанти. До речі, ви читаєте цю статтю через Google Chrome чи Internet Explorer? Дві третини користувачів послуговуються браузером, встановленим у програмній системі комп’ютера. Однак ті, хто завдавав собі клопоту перевстановити веб-оглядач на свій смак – на 15% довше затримувалися на тому самому місці роботи, прогулювали її на 19% рідше і показували там результати на 30% кращі, ніж ті працівники, що задовольнялися визначеним наперед.

Такими дослідженнями, а також прикладами з діяльності компаній, бізнес-лідерів, видатних митців, спортсменів чи спортивних команд рясніють сторінки усіх книжок Адама Ґранта. Щорозділу він проводить один і той самий фокус: на прикладі реальної історії окреслює тезу, потім її аналізує, почасти спростовує, розглядаючи ще декілька прикладів, узагальнює і пропонує читачеві оптимальний варіант розвитку ситуації.

Інколи його погляд на речі примушує переосмислювати давно відомі факти, як скажімо: з 37 п’єс Шекспіра пересічний шанувальник назве 5. У перелік найвидатніших творів класичної музики від Лондонського філармонійного оркестру потрапили 6 (із понад 600) творів Моцарта, 5 (із 650) творів Бетховена і 3 (з понад 1000) композицій Баха. Генії просто творили більше і розмаїтіше за інших, збільшуючи тим самим свої шанси на оригінальність.

Водночас – важливо відкинути як жадобу успіху, так і страх поразки, і дослухатися до думки інших про свої твори. Звучить із абетковою очевидністю, аж хочеться відмахнутися? На такому вже погоріли Стів Джобс, Джеф Безос і сам автор. У книжці розказується, як саме.

Де брати натхнення і джерела для нових задумів? Пізнавати нове якомога більше і…нікуди не квапитися. Навіть зупинятися посеред процесу «мозкового штурму», брати паузу і займатися чимось іншим, або просто байдикувати – мозок матиме досить часу, щоб осмислити поставлене завдання і знайти нетривіальні шляхи для його вирішення.

Просуваючи ідеї в маси, варто збалансувати «портфель ризиків». Скажімо, творці Google до останнього не кидали аспірантуру в університеті, аж поки не переконалися в успіху свого проекту. Крім того, варто добре аргументувати свою ідею, зробити її впізнаваною (привіт Роберту Чалдіні) та шукати людей, кому це цікаво.

Що може завадити оригіналові на його шляху до мети?

Насамперед – надмірні хвилювання, або навпаки – сплески самовпевненості та безпідставної рішучості. Цікаво, як автор рекомендує давати собі раду в емоційній сфері. Крім традиційного «хто, якщо не ти» і взаємопідтримки однодумців, Ґрант радить не опиратися тривожним відчуттям, а трансформувати їх у щось більш позитивне, скажімо, цікавість або ентузіазм. На хвилі бажання діяти – краще зосередитися на найближчих кроках попереду, а на спаді рішучості – згадати про вже зроблене.

Як поводитися керівникові, в чиєму колективі є оригінали, і як отримати з того максимальну вигоду для компанії? Як виховувати в дітях поміркований нон-конформізм? Книжка має відповідь і на ці запитання.

Варто погодитися з Шеріл Сендберґ, яка у передмові до «Оригіналів» зауважує 3 головні риси книжки, вони ж – ролі автора: руйнувати міфи, аргументувати оптимістичні тези, бути другом читачеві.

Вони справді вигідно вирізняють Адама Ґранта на тлі інших авторів англомовного бізліту. Його книжки мотивують, але без підштовхування, окреслюють проблему, але без претензій на єдину істину, висловлюють симпатію, але без зверхності.

Якщо прикладну бізнесову та мотиваційну літературу поділити на три умовні категорії:
– власний досвід
– досвід співпраці з іншими
– досвід дослідження співпраці з іншими,

то книги Адама Ґранта належатимуть до третьої категорії. Такі книжки інколи кортить назвати «академічним» бізлітом – завдяки великій кількості посилань на опрацьовані джерела і наявності стрункої цілісної концепції.

Однак варто застерегти – насамперед, це прикладна література, тож фаховому психологові окремі місця можуть видатися поверховими, а то й суперечливими, як скажімо, ідеї щодо того, як правильно хвалити дітей за бажані вчинки, а як – застерігати від небажаних. І в цьому є окрема цікавинка книги. Українському читачеві вона корисна в кількох аспектах. Пізнавальному – там сила цікавих фактів із різних сфер життя. Прикладному – чимало шляхів вирішення ситуації і порад, наведених у книжці, є цілком загальнолюдськими. Фаховому – психологам, соціологам, антропологам праці Ґранта (як і Чіксентміхайї, Бен-Шахара, згадуваного Чалдіні та багатьох інших) цікаві як зріз потреб цільової аудиторії. І на Заході теж люди втомилися від повчань і героїчних проривів-подвигів. Бізнесові лайфхаки встигають застаріти раніше, ніж хтось їх опише. Натомість щирі спроби осягнути світ у кращій із його дійсних іпостасей не лише швидко здобувають прихильність читачів, але й мають право стати частиною людської історії.

P.S. Уперше побачивши цю книжку, я щиро тішилася, що українською вона вийшла через півроку після появи у США. І, ніде правди діти, обігнала появу російського варіанту. Однак після 261 сторінки у мене виникли сумніви впереміш із цікавістю: чи може ця книжка вийти в російському перекладі і в якому контексті? Розділ 8 називається «Розгойдувати човен, тримати човен» і в ньому йдеться про вже згадуване уміння володіти своїми емоціями. Серед інших бізнес-кейсів автор розповідає про сербський рух «Отпору!», який повалив режим Мілошевича. Розповідає зі слів Срджі Поповича, який наводить приклади зі спілкування з грузинськими активістами у 2003, українськими – у 2004, ліванськими – у 2005, мальдівськими – у 2008. Чарівна випадковість, аж кортить почитати наступну книжку Адама Ґранта – які ще дрібні деталі новітньої української історії ховає якісний американський бізліт?