Мозаїка молодої американської поезії

Цікавий і амбітний проект 2016 року – «Антологія молодої поезії США», впорядкована поетом і перекладачем Тарасом Малковичем і видана «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГОЮ».

До книжки ввійшли українські переклади 35 американських поетів, що їх умовно, за аналогією з нашими реаліями, можна назвати «двотисячниками» та «двітисячідесятниками». Їхні імена, вочевидь, майже нічого не говорять українському читачеві, проте назву їх тут усіх: Наталі Айлберт, Л. Ламар Вілсон, Філіп Б. Вільямс, Елізабет Віттлсі, Джеремайя Волтон, Оушен Воунґ, Пол Глава, Тайлер Ґоббл, Джулія Елізабет Ґуез, Ендрю Дербін, Олена Дженнінґс, Джессіка Ельзассер, Джулі Кантор, Джеймс Бравнінґ Кеппл, Брендон Крайтлер, Девід Куц-Маркс, Брет Флатчер Лауер, Рікі Лорентіс, Марк Маккі, Філіп Маринович, Стівен Мотіка, Френсіс Жюстін Пост, Алексіс Поуп, Каміла Ранкін, Еріка Л. Санчез, Матіас Сваліна, Ендрю Сеґвін, Семпсон Старквезер, Нік Стурм, Емілі Тодер, Самотній Христофор, Дженні Чжан, Сара В. Швайґ, Закарі Шомберґ, Деніел Шонебек.

Левову долю перекладів забезпечив сам Тарас Малкович. Окремі вірші також переклали Любов Якимчук, Андрій Любка та Павло Матюша.

«Міжнародні порівняння» не є, звісно, основою задоволення від читання поезії, однак у випадку з антологією зарубіжної поезії від порівняння з поезією українською утриматися складно. Особливо від акцентування на тих речах, що видаються відмінними.

Впадає в вічі, скажімо, більша, ніж у молодих українських поетів, вага естетики фрагментарності, мозаїчності, обумовлена не в останню чергу розмитими та багатозначними асоціативними зв’язками в побудові образів, сюжетів, віршів загалом. Мабуть, це характерно для більшості поетів з антології Тараса Малковича.
Дістати по пиці заради виживання.
Приземлитися на дупу, щоб випадково виявити,
де кіець ночі. Приреченому поколінню вона дарує
можливості для дозвілля. Хто вирішує, як саме порібно
падати. Звісно ж, Нік Струм підіймається. Тримай це пиво (…)

Це з вріша Тайлера Ґоббла, показового ще й дуже поширеного в цій книжці структурою «перехрещення» речень і рядків, коли речення підкреслено починається і закінчується посередині рядка.
Я зомлів на вокзалі, не мав з собою
таксофонної картки, мене визнали невиліковно хворим, тому
поклали в будинок з синіми дверима
і намертво засунутими шторами. Незнання
іноземної мови привело мене

в одномісну палату, але обслуговуали тут
бездоганно (…)

Це вже Брет Флетчер Лауер.

Звісно, є в антології також вірші з більш цілісним, однорідним плином тексту, як-ось в іншому творі згаданого вище Тайлера Ґоббла:
Сонце тремтить подвійно-жовтими лініями.

Хлоп на мотоциклі
знає, що робить страшні речі.

Дівчина позаду пітніє
у шолом, всипаний черепами.

Вдалині аварія!

Певне, від вібрації
сидіння вона кайфує.

Хлоп вражений
силою її зап’ясть.

І, щиро кажучи, трохи заведений!

Хтось десь
грає весілля.

Машини зупиняються
помилуватися світлофором.
Або у вірші Каміли Ранкін з украй елегійною назвою «Вечірнє»:
Дорогий вечоре, було так тепло
під тобою, що я запропонувала
але ти відмовився

терпіти. Ти не хочеш згадати
мене (Ми танцювали. Я була самотня
в темряві. Я була вбрана

в це обличчя.) У денному світлі, я – акр порожнечі
пустельної, як не крути. Втрачена біла квітка. Прозорий
медовий аромат зовсім зів’яв.

І триває цей сон:
мене оплакують мільйони.
Я померла молода, а була така мила.

В цих та інших творах, як бачимо, метафори, образи, парадокси, смислові зміщення, парадокси, емоційна атмосфера та інші елементи їхньої поетики постають не в концентрованому, спресованому, наголошеному вигляді. Але навпаки: «дозуються», розширюються, перетворюючись радше на цілі сюжети, історії, медитації тощо. А це, само собою, значною мірою визначає і ритміку, і настрій, і рівень пружності.

Очевидним в основній масі віршів «Антології молодої поезії США» є більш або менш помітне, більш або менш свідоме загальне тяжіння в бік герметичності й у бік метафізики. Що вже зовсім не назвеш, щоправда, істотно відмінним від характеристик сучасної української поезії.

Натомість в американських колег помітно частіше практикуються різноманітні прийоми у візуальному вимірі тексту. Це, наприклад, активне використання можливостей курсиву, великих літер, додаткових пробілів, рисочок, умовно прозоподібна («за шириною») подача віршів та інші ігри з розташуванням літер і пунктуації на сторінці. Про що, зрештою, поети іноді розмірковують у такий спосіб (Семпсон Старквезер):
синтаксична революція
це реально
мова ще колись
встане
і надає всім
духопеликів
знаєте як воно
коли банда
знаків оклику
наздоганяє вас
буууу
(…)

Серед інших особливостей антології не можна не згадати й про вагому, навіть несподівано вагому присутність у ній гомосексуальної тематики. Немалу частину українських читачів це може шокувати. Коли ж подивитися на речі тверезо, то, з одного боку, це знак більшої тематичної розмаїтості (що завжди поезії тільки на плюс), а з іншого, складається враження, що нерідко (звісно – далеко не завжди) то – данина кон’юнктурі, податок соціуму, тобто дещо скороминуще. У кожному разі, пожвавлення читацького сприйняття тут гарантоване.

«Антологія молодої поезії США» – книжка чималого розміру і розрахована на тривале читання. Сприяє цьому і згадана мозаїчність віршів, і велика кількість авторів (а ще ж є розлогі та дуже ретельні передмови Тараса Малковича та поета Тома Гілі, який допомагав Малковичу з добором текстів і знайомством із поетами). Цікаво буде подивитися, як це тривале читання вплине і чи вплине на нинішніх українських поетів. Я тут неминуче апелюю до попередньої помітної американської антології в українському перекладі – «День смерті пані День», із віршами поетів 1950-1960-х у перекладах Юрія Андруховича. Вона побачила світ у двотисячних і таки справила помітне враження, а подекуди й вплив, на тодішніх наймолодших поетів, «двотисячників», і, може, не тільки на них. Порівнювати «День смерті пані День» із «Антологією молодої поезії США», звісно, не вельми коректно. Андрухович опублікував переклади віршів уже абсолютно культових персонажів, та й у його публікації годі було не вловити принципу «надолуження», «компенсації» втраченого (себто «вчасно», в контексті широко не перекладеного та широко не оприлюдненого). А Малкович представляє нам абсолютно невідомих літературних персон, що про них без нього ми невідь-коли й дізналися б. Плюс переклад і публікація відбулися без жодних «наздоганянь», а цілком собі в часовому, багато в чому й в естетичному контексті. Пропоную вважати це ознакою нормалізації тенденцій культурного обміну в нашій країні. А такий висновок – однозначним компліментом антології.