Щороку в грудні ми переживаємо передапокаліпсис. Усі ці робочі звіти до нового року, рейтинги за рік, який ось-ось мине, особисті фейсбучні підсумки, що інколи нагадують заповіти, підсилюють загальну метушню та пригнічують. Але це традиційні передноворічні атрибути. Такі самі, як телевізійне звернення президента, роль якого – привітати, а не звітуватись, і дивимось ми його у новорічну ніч, на нове не сподіваючись. На противагу цій передсвятковій традиції, літературні видання, які потрапили в моє поле зору, здивували альтернативними списками книжок. Сформованими не на основі успіхів 2015 року, а за критеріями цікавих сюжетних ліній, незвичайної структури творів, а також за орієнтацією на читацьку аудиторію, наприклад, яка обожнює певні фільми, чи за авторитетністю того, хто складає «wish list» рекомендованого.
World Literature Today пропонує підбірку книжок, авторам яких не можна довіряти. Це не детективні історії, де читач переслідує злочинців разом із персонажами оповіді, навпаки розслідування має зробити сам читач. Адже сюжет чи структура текстів змушують засумніватися у правдивості наратора, правдоподібності нарації або ж обирати з-поміж кількох альтернативних версій оповіді. Серед таких оманливих сюжетів: зізнання грішника, засудженого два століття тому, що збиває з пантелику з огляду на невідповідності з оповіддю наратора; сучасна розповідь про таємниці справи ув’язненого Нобелівського лауреата, який присягається в тому, що невинен, хоча факти цьому суперечать; загадкова історія злочину, що розкривається в ретроспективі; версії очевидців вбивства самурая, який також свідчить на допиті за посередництва медіума, що викликає його дух, і ще більше заплутує читача.
На цьому самому ресурсі опубліковано аналітичну статтю, автор якої – письменниця з Катару, має на меті спростувати звичне для Заходу твердження про сучасну арабську літературу як суто ідеологічну та заполітизовану. З одного боку, вона не заперечує того факту, що тематика багатьох навіть художніх творів пов’язана з політичними та суспільними проблемами регіону, з іншого – наголошує на умисному виборі західного читача саме таких текстів. Це продиктовано упередженністю демократичного Заходу щодо диктаторського режиму на Сході, а також несприйняттям іншості літератури, на позначення якої використовують слово, що в перекладі з арабської означає «етикет», «культурність», «просвітлення».
У контекст арабської літератури нас уводить також Publishing Perspectives. Там можна переглянути довгий список книжок, номінованих на премію International Prize for Arabic Fiction. Конкурс іще називають «арабським буккером», цього разу на нього подали 159 опублікованих минулого року текстів. З-поміж шістнадцяти обраних, назви й авторів яких перераховує ресурс, найбільше – з Палестини та Єгипту. Лауреати премії, окрім грошової винагороди, отримують можливість надрукувати англійський переклад книг-переможців. Зокрема, в статті натрапляємо на попередніх фіналістів конкурсу, і що найголовніше – на ті зразки сучасної арабської літератури, які можна почитати в перекладі.
Список художніх текстів про мігрантів та життя у таборах для біженців рекомендує New York Times. Роман Бена Роуленса (Ben Rawlence) «City of Thorns: Nine Lives in the World’s Largest Refugee Camp» – це приклад, коли свіжий нон-фікшн здобув таку популярність, що його не можна оминути, навіть, якщо перелік призначався не публіцистиці. Хоча формально автор використовував і художні елементи. Щоб загострити увагу до проблем біженців, Роуленс увів до свого репортажу з місця подій вигаданих персонажів, пристосувавши їх до реальних ситуацій у найбільшому в світі таборі для переселенців на кордоні Кенії. Про те, що книжка варта уваги, ще й свідчить розлога рецензія, розміщена так само на «Нью-Йорк Таймсі». Книжка не має закінчення чи висновків, зазначає рецензент, вона просто зупиняється і лишає нас із портретами знедолених біженців, які ніколи не втечуть у кращий цивілізований світ, про яких давно забули, поряд із тими переселенцями, які незаконно стихійно долають кордони на човнах.
Окрім бестселеру Роуленса, у списку також не менш успішна свого часу книжка Кріса Кліва (Chris Cleave) «Little Bee» (2009) про стосунки заможної британки та нігерійської дівчинки. Роман Халеда Хосейні (Khaled Hosseini) «The Kite Runner» (2003), який роками залишався в топах, зображує життя афганського хлопчика Аміра до і після переїзду до Каліфорнії. А також книга Дейва Еггерса (Dave Eggers) «What Is the What» (2006), де автор навмисне стирає розмежування між фактами і вигадкою, адже в основу твору закладає численні інтерв’ю із суданським біженцем, який у пошуках притулку вирушив до Атланти.
На відміну від мотиваційних рецензій, рейтингів та захопливої критики, які шукаємо на сторінках друкованих та інтернет-видань, зацікавити читача призначені якщо не сухі анотації, то яскраві передмови всередині самої книги. Онлайн-платформа Bookriot – не академічний, навіть не публіцистичний погляд на літературу, а зухвалий у чесності перед читачами, для яких не підбирають слова, альтернативний формат, де стилістику випереджають емоції. Читати такі безпосередні замітки, спостереження та зізнання – саме задоволення, недовіряти їм неможливо. Те, що хтось відчуває себе «звабленим» передмовами до книжок, не викликає сумнівів, як і те, що такою спокусливою передмовою може виявитися фінська епічна Калевала. Список із найбільш привабливими зацитованими передмовами, складають твори незалежно від жанру та віку: від Ілліади до Рея Бредбері та сучасних письменників.
Крім того, саме Bookriot може собі дозволити скласти підбірку книг, засновуючись на уподобаннях читачів у виборі серіалів. Наприклад, популярного серіалу-антиутопії «Містер Робот», реліз якого відбувся у США минулого року. Це екранізована історія хакера про боротьбу проти системи, з досить типовим сюжетом і образами, завдяки чому точки перетину з літературою очевидні. Поціновувачі стрічки кажуть, що вона досить правдиво показує середовище хакерів, а ще дає поштовх до філософських роздумів, зокрема про те, що «life is not so binary». Тому цей список, до якого належать і романи, і публіцистика, не лише для любителів наукової фантастики, а й для тих, хто хоче більше дізнатися про антиутопію, в якій ми живемо: з її корпораціями, контролем над інформацією та нашими думками, про субкультуру хакерів, нанотехнології, постгуманістичне суспільство. Деякі з них так само служать посиланнями на фільми, наприклад – «The Girl in the Spider’s Web» Девіда Лагеркранца. Або лінками на певну музику, адже в кінці книги «(R)evolution» авторства Піджея Манні (PJ Manney) – цілий плейліст із 40 композицій, що ідейно доповнюють текст.
На Publisher’s Weekly приватний рейтинг книжок дитинства від успішних дитячих письменників та ілюстраторів з усього світу. Автори розповідають не просто про ті книжки, на яких вони виросли, а які з них найбільше на них вплинули. Відтак можна дослідити шлях від читача до автора, дізнатися про минуле ринку дитячої книги різних країн, взяти на замітку, які книги слід читати дітям, щоб виховати з них геніїв, або просто насолодитися цікавими та кумедними історіями із життя, що пов’язані з улюбленими книжками. Скажімо, про те, як матір австралійського письменника та ілюстратора Шона Тана читала йому на ніч роман Оруела «Ферма тварин», помилково вважаючи його дитячим. Як надихнути дітей читати радить на своєму прикладі Кейт ДіКамілло – оточити їх такими книжками, в яких вони би неодмінно знаходили своє відображення. До речі, на це вказують більшість з опитуваних митців. Американка Ріта Вілліамс-Гарсія, наприклад, спеціально полювала в бібліотеці на книжки з темношкірими персонажами, яких за часів її дитинства була обмежена кількість. Лінда Сью Парк, американська письменниця корейського походження, жаліється на те, що їй теж бракувало дитячих текстів із азіатською зовнішністю, коли вона була маленькою. Юйї Моралес росла у Мексиці, де не було літератури для дітей взагалі, тому вона читала батьківські комікси. Так само комікси складали основу для читацького щоденника Джефа Кінні, вплив яких помітний у його славнозвісному бестселері «The Wimpy Kid».
Залежність видозміни любовного сюжету від статі автора можна простежити у літературному дослідженні «Ideal marriage, according to novels» на The New Yorker. Для цього авторка статті створює вибірку любовних романів від класики до сучасності: від Джейн Остен до Єлени Греко, від Льва Толстого до Карла Ове Кнаусгаарда. Іронія в тому, що ідеал моделі стосунків у чоловіків та жінок досить різний і в житті, і на сторінках романів. Порівнюючи прозу письменників та письменниць різних епох, авторка робить висновок, що незалежно від часових рамок перші пов’язують кохання з привабливістю і почуттями до своїх обраниць, тоді як другі пишуть про розум, благородність та повагу до партнерів – неодмінні риси, щоб у них закохатися. Ідеальна пара для героїнь Джейн Остен, Шарлоти Бронте та Джордж Еліот – це ерудований та інтелігентний чоловік, що здатний відповідати їхньому рівню освіченості, оцінити їхній розум, разом із яким вони відчувають не лише пристрасть, а й рівноправність. Напротивагу жіночому наративу, починаючи від Толстого з моральними настановами до хроніків сексу Соула Беллоу, Філіпа Рота та сучасного егалітарного татуся Карла Ове Кнаусгаарда – чоловіче бачення кохання має романтичний характер як поняття таємниче та ірраціональне, підпорядковане радше фізіології, ніж переконанням та судженням. Такі сюжетні особливості жіночого та чоловічого письма, на думку дослідниці, зберігаються і в сучасних текстах, що свідчить не про літературні чи суспільні чинники, а психологічні розбіжності.
«Bill Gates: The Billionaire Book Critic» – так називається літературна розвідка на The New York Times, присвячена критиці блогу Білла Гейтса, де він рецензує книги. Автор статті з подивом розповідає, як він випадково дізнався про захоплення мільярдера. Букчелендж Білла Гейтса становить 50 книг щорічно, більшість із яких науково-популярні, публіцистичні та мемуарні. Потрапити у цей список для автора означає збільшити продаж накладів своїх книжок, адже критичні нотатки блогу Gatesnotes мають свою чималу аудиторію. Минулого місяця він опублікував список улюблених книг 2015 року. Свою підбірку аргументував: «Багато з них стосується тем, яких би я назвав “як усе влаштовано”. Деякі пояснюють певні явища фізичного світу, скажімо, як використовують сталь і скло, чи як позбавитися певних смертельних хвороб. Інші пропонують глибокі рефлексії над тим, хто такі людські створіння: наші сильні та слабкі сторони, наше вміння вдосконалюватися протягом життя, чи про речі, які ми цінуємо. Я не обирав ці книги спеціально, але озираючись, можу сказати, що в цьому є логіка, адже я читаю в основному для того, щоб вчитися».
Окрім переліку з шести книг та невеликими анотаціями, у дописі Білла Гейтса також коротке відео, яке унаочнює той факт, що засновник Майкрософт читає книги в паперовій версії.
