Партизанська війна, мала війна, війна «гібридна». Ці слова за більш ніж за рік міцно увійшли в наш читацький лексикон. А де «нові» слова — там і відповідні тексти. Література. «Свій» читач. Однією з «перших ластівок» у списку новітньої «партизанської» літератури стала книга «Тотальний опір: Інструкція з ведення малої війни для кожного» швейцарського воєнного експерта майора Ганса фон Даха (1927-2003), видана «Астролябією» у Львові.
Уперше книгу було видано 1957 року Швейцарською спілкою унтер-офіцерів. Вона складається з семи томів. Її, за інформацією видавництва, перекладено 50 мовами світу.
Перша частина україномовного видання вийшла торік. Адресується воно вільним громадянам вільної України (зокрема тим, які досягли 18-ліття і зможуть відповідально ставитися до викладеного матеріалу). Переклад із німецької зробила Христина Назаркевич, науковим редактором і автором передмови є директор видавництва та головний редактор Львівського мілітарного альманаху «Цитаделя» Олег Фешовець.
Як він зазначив у передмові, книга займає особливе місце: «вона легітимізує партизанську, “народну” війну, вдало інтегруючи її в концепцію малої війни і, завдяки цьому, перетворює малу війну у ефективний оборонний інструмент нації». Раніше мала війна не ототожнювалася із «партизанською» чи «народною», які здебільшого кваліфікувалися як нелегітимні, пише О.Фешовець.
Спершу в книзі подано оперативні, тактичні й технічні основи малої війни. Зокрема, її завдання, утворення формацій, розподіл ролей між її формаціями та цивільним рухом опору… Приділено увагу й стадіям малої війни — від зародження невеликих загонів і до створення нової визвольної армії.
Зауважмо, що однією з переваг цієї книги є чимала кількість ілюстрацій. Текст унаочнено раціонально, що позитивно позначається на сприйнятті матеріалу.
Ілюстраціям, порівняно із доступними джерелами, як-от «Спутник партизана», що вийшов у 1942 році в Москві у видавництві «Молодая гвардія» і який неодноразово перевидавали, чи «Партизанська війна» Ернесто Че Гевари, відводиться важливіша роль.
Чітко окреслено в першій частині «Тотального опору» й питання організації й ведення малої війни. Приділено увагу структурі особового складу, особливостям вишколу, спорядженню, озброєнню, роботі служб, як-от санітарної чи служби забезпечення тощо. Розглянуто повсякденне життя формації малої війни. Способи виготовлення і зберігання боєприпасів. Однак, порівняно з уже згадуваним твором Че Гевари, менше місця відведено особливостям життя комбатанта в партизанському загоні.
Найбільш насиченою інформаційно є розділ про тактику й техніку малої війни. Так, подано відповідні відомості про марш, нальоти на об’єкти, особливості захоплення останніх — аж до тимчасового заволодіння населеним пунктом. Приділено увагу й диверсіям. Наприкінці першої частини книги вміщено схематичну таблицю «Мала війна», де перелічено випадки, у яких Швейцарія вимушена була б розпочати партизанську війну та особливості її перебігу в цій країні.
Другу частину книги присвячено діям підпілля та контрзаходам окупаційної влади.
Спершу детально розповідається про структуру цивільного руху опору й бойові дії. Розкриваються завдання підпілля, проблема колабораціонізму. Пояснюється, як населення робить крок від «мовчазної опозиції» до «активного спротиву». Потім викладено особливості рекрутування до підпілля, утворення ланок, організації та діяльності різних секцій.
Далі автор оповідає про тактику окупаційної влади. Подає відомості про її організацію, про те, як зазвичай функціонують на окупованих територіях військова адміністрація, самоврядування, політична поліція. Розповідає, як окупанти розколюють, тероризують населення, винищують окремі його верстви, розвалюють організації, партії, професійні та інші об’єднання, борються з церквою, — і чим завойовують симпатиків.
Потім вміщено деталізований виклад тактики руху опору. Від особливостей укриття зброї та амуніції, організації зв’язку, користування транспортом, до пропаганди і убезпечення себе та осередку. Розглядається і тактика поведінки на випадок перевірок, арешту, допиту, «перевиховання», зокрема й у таборах, депортації. Розглянуто й збройні акції підпілля. Його роль в останній фазі опору — збройному повстанні.
Слід зауважити, що зацікавлений читач навіть за радянських часів міг натрапити на розлогий аналіз дій підпілля. Здебільшого — в мемуарній літературі, окремо стоять художні твори співробітників радянських спецслужб, які діяли в Україні. Так, про рівненське українське прорадянське, менше — націоналістичне, підпілля писав полковник НКВС Дмитро Мєдвєдєв, чий загін «Победители» діяв у Західній Україні, прикриваючи диверсанта-розвідника Миколу Кузнєцова. На основних прорахунках в організації діяльності радянського підпілля він зупинився в книзі «Это было под Ровно», що вийшла 1948 року (а потім у 1951 та 1970 рр.). Розповів і про те, як ті помилки було виправлено. Проте — кого з української прогресивної інтелігенції цікавили ті спогади та твори…
Суттєво, що всередині минулого століття українське підпілля вже мало кілька своїх підручників. Зокрема, багато повчального можна було почерпнути із виданої 1937 року в селі Угринові Тернопільської області вісімдесятисторінкової праці Василя Кука (головнокомандувача УПА від 1950 року) про методику конспірації. Називалася вона, як і належить такому підручнику, «Пашні буряки», автор обрав для себе псевдонім Лука Лемішка. Книгу збиралися перевидати 2007 року, про що, як передала агенція Галінфо, повідомив у жовтні того ж таки тодішній директор Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович.
Про діяльність повстанських спеціальних служб можна дізнатися із книг, виданих за часів незалежності, зокрема «Повстанська розвідка діє точно та відважно» Дмитра Вєдєнєєва та Геннадія Биструхіна. Книга вийшла 2008 року у видавництві «К.І.С». Про тактику боротьби в містах національно-визвольного руху під політичним проводом ОУН (1945-1950) розповіли ті самі автори в іншій праці «Війна у кам’яних джунглях. Міська партизанська війна як феномен збройної боротьби та спеціальної діяльності (1945-2005)»(Київ: Генеза, 2006), де, як зазначено в анотації, на основі аналізу 35 історичних прикладів національно-визвольних та революційних рухів, локальних конфліктів розкрили сутність стратегії й тактики антиурядових сит і методи протидії їм збройних сил, спецслужб та військ спецпризначення.
Окремо слід згадати білоруське видання «Повстанческая армия: тактика борьбы» Сергія Ткаченка (Минск: Харвест, 2000), підготована на базі багатотомного «Літопису УПА» спогадів Тараса Бульби-Боровця «Армія без держави. Армія і трагедія українського повстанського руху» та інших джерел.
Зауважмо, що майже кожен твір, навіть художній, присвячений партизанській війні (наприклад, «Від Путивля до Карпат» Сидора Ковпака чи «Люди з чистою совістю» Петра Вершигори та ін), містить розлогий опис контрпартизанських дій. Про них розповідається і в прикінцевому розділі другої частини «Тотального опору».
Спершу йдеться про боротьбу з партизанами: про її загальні принципи, організацію територіальної оборони (убезпечення шляхів сполучення, залізницю, облаштування опорних пунктів, залучення винищувальних підрозділів) і тактику «зачисток» великих загонів.
Далі автор переходить до аспектів боротьби із цивільним рухом опору. Розглянуто, зокрема, вуличний контроль, пошукові операції (прочісування житлових блоків, обшуки будинків) зачищення площ. Розділ містить відомості і щодо протидії масовим заворушенням та повстанням. Також увага акцентується на завданнях розвідки, структурі сил, що атакують та веденні бою.
Принагідно зауважмо, що техніці бою присвячено третю частину «Тотального опору», яку невдовзі, сподіваюся, побачимо на полицях книгарень.
Перших дві частини читачі-теоретики, як у випадку автора цього побіжного огляду, оцінили схвально, тільки питалися в практиків, конрт-диверсантів, де шукати той швейцарський «Капсуль-детонатор № 8», а що, як не допоможуть швейцарці капсулями, коли на нас чергові «гібриди» тотально нападуть.
