Коментарі до Віталій Портников. Оксана Забужко про російську інформаційну експансію і книжку (Радіо Свобода)

Від: Ростислав Кіндратюк

Ростислав Кіндратюк — Wed, 25 Feb 2015 17:22:18 +0000

Ви мені про якісь чутки з 2007 р., а я вам про справжнє ставлення до вивчення літератури на умовному Заході.

Від: Дядько Фройд

Дядько Фройд — Wed, 25 Feb 2015 16:12:48 +0000

Молодь ніколи не тримала в руках оригінальних збірочок “совісті нації” 60-80-х, цим все сказано.

Від: twitter

twitter — Tue, 24 Feb 2015 20:25:41 +0000

Очевидно, Ви не в курсі щодо так званої міністерської наради в м. Пухівка із запрошенням європейських консультантів (2007), після чого МОН прийняло рішення анулювати самостійний предмет “українська література” та скасувати предмет “зарубіжна література” в українських школах “відповідно до практики, прийнятої в сучасних європейських cередніх навчальних закладах”, що спричинило масову протестну акцію київських вчителів під стінами МОН. Лише після зустрічі заст. міністра МОН з провідними вченими-літературознавцями і методистами української і зарубіжної літератури це дискримінаційне рішення було скасовано. Обидва літературні курси і досі залишаються чинними в школах України.

Від: Ростислав Кіндратюк

Ростислав Кіндратюк — Mon, 23 Feb 2015 22:03:03 +0000

Тільки от комуністи наприкінці існування “серусеру” у протестувальників в Україні не стріляли. Це “аленька”, але дуже важлива відмінність. До того ж, оті захвалені вами “радянські читачі книжок” нічого особливо гідного за 23 роки не збудували. Окрім того, чимало з них теж були на Майдані під час революції. мабуть, їм набридло читати і стало ясно, що піснями і стояннями нічого не зміниш. Так що, ваша хвала радянцям трохи не в тему.

Від: Ростислав Кіндратюк

Ростислав Кіндратюк — Mon, 23 Feb 2015 21:58:57 +0000

Що ж до “дуже начитаного” радянського суспільства, то у моєму класі моєї першої “елітної” школи у середмісті обласного центру читали “аж” троє дітей: я, лівчина-єврейка (згодом виїхала з України) та ще одна дівчина, яку точно не можу пригадати. А у людей “бібліофілів” у квартирах стояли “стінки”, а у стінках модні тоді багатотомники, у яких подекуди були навіть не розрізані сторінки. От такі ось “читачі самої начитаної країни світу.

Від: Ростислав Кіндратюк

Ростислав Кіндратюк — Mon, 23 Feb 2015 21:54:48 +0000

Ви, Твіттере, взагалі про що? На “Заході”, про який ви так впевнено пишете, літературу якраз вивчають дуже серйозно, а читають більше, аніж у нас.

Від: Ростислав Кіндратюк

Ростислав Кіндратюк — Mon, 23 Feb 2015 21:53:03 +0000

Отут ви красунчик. Цілком згідний.

Від: twitter

twitter — Mon, 23 Feb 2015 16:28:31 +0000

Молодь уже не знає, що був такий “Український рух” і що значна частина наших перших депутатів були письменники та їхні читачі: Павличко, Драч, Яворівський, Жулинський, Панченко… Втім, на Заході дійсно не розуміють нас, навіщо у школах вивчати “літературу”. Це, на їхню думку, суто радянська інерція, що література, взагалі мистецтво, якось впливає на формування особистості.

Від: Дядько Фройд

Дядько Фройд — Sun, 22 Feb 2015 23:35:25 +0000

На жаль, книжки не є директивами чи підручниками з життєтворчості, тим-то радянські читачі книжок сотворили для нас таке майбуття, у якому ми лишень животіємо. На відміну від Вас, у мене немає ілюзій щодо цієї боротьби за виживання, принаймні допоти, допоки ми намагаємося провадити її у “взірцевому для Европи” руслі. Тому на ваші запитання я дозволю собі відповісти словами Ернста Юнгера (даруйте, в російському перекладі): “К самым опасным сомнениям человека в стадии становления, особенно в то время, когда подлость скрывается под маской высокой гуманности, относятся сомнения в реальности грёз, в существовании той области, где действуют ценности более смелой жизни… В часы, когда шевелятся внутренние крылья юности, пока её взгляд скользит по крышам домов лавочников, юность должна смутно осознавать, что где-то в дальней дали, на границе неизведанного, на ничьей земле охраняется каждый сторожевой пост”.

Від: twitter

twitter — Sat, 21 Feb 2015 11:59:09 +0000

Шановний, багато з чим у Вас можна погодитися. Але поміркуймо ось над чим. Перебудову робили і Незалежність виборювали радянські читачі книжок. І Україна пройшла цей етап безкровно. Події минулого року робилися уже зовсім іншими читачами. Так, ніхто не може заперечувати права доведених до відчаю людей на протест. Але… чи можемо ми назвати ці події кроком уперед в сенсі результативності, нового інтелектуального і соціального досвіду? Або — не у всьому вдалим поверненням до історично віджилих форм «коліївщини», «пугачовщини», «разінщини», «кармелюковщини»…? І які книжки слід рекомендувати уже сьогоднішній молоді, щоб протест у майбутньому (а в буржуазному суспільстві без цього не обійтися!) був інтелектуально зрілим і політично ефективним? І, додам, зразком для Європи.