Коментарі до Пізнання себе

Від: Олеся

Олеся — Sun, 21 Dec 2014 13:12:59 +0000

У мене таке враження, що в реалі я вам наступила на ногу. тепер ви прибігли зводити рахунки, радісно прикрившись псевдонімом. хочете посперечатися, відкривайте обличчя. на цьому спілкування припиняю

Від: Edit

Edit — Sat, 20 Dec 2014 23:32:24 +0000

Ну, коли вам все-рівно – хвалять вас чи лають, або рейтинг піднімався – тоді, будь ласка, можу ще «підсипати»…
Я таки не помилилася, що мислите ви схематично. От і зараз: застосувавали відому схему, не поцікавившись, чи придатна вона до даної ситуації чи ні.
Так, формула “Нєчітал, но асуждаю” свого часу мала місце. На моїй пам’яті, вперше, – коли Постернак отримав Нобелівську премію за «Доктора Живаґо». Тоді в газетах друкували листи «рабочіх і крестьян» про те, що кнИжки вони хоча й не читали, але засуджують і з автором категорично не згодні.
Так було тоді. А зараз? Я ніде, жодним словом, не прохопилася, що мені не подобаються чи я засуджую твори Арєнєва. Я написала, що мені не сподобалася ВАША СТАТТЯ… Але ж її я прочитала!!! Навіть цитати навела. Тобто, “Нєчітал, но асуждаю» – тут «нє конаєт»!
Хібащо ви вважаєте, що коментувати можна рецензії, які стосуються лише прочитаних книжок? А якщо книжки не читав, то й рецензію на неї критикувати – «Боже упасі!»!
Абсурд!
Пригадався випадок, десь… наприкінці 60-х. Дали мені «на одну ніч» статтю «Поэт и толстяк» такого собі Аркадія Білєнкова – московського літ.критика, – про роман Юрія Олєші «Завість». Про Олєшу я знала дуже мало: що був заборонений і що за його казкою знято фільм «Трі толстяка». Про «Завість», взагалі, – «ні сном, ні духом».
Стаття виявилася надзвичайно цікавою, захопила повністю. Білєнков явив такі глибини думки, зробив такий скурпульозний аналіз, «розкопуючи» роман і вглиб і в ширину, що я не могла від неї відірватися, наче від якогось супердетектива. А потім почалися пошуки книжки, бо прочитати її – треба було неодмінно.
Я й досі впевнена, що багато чого в романі не зрозуміла б і не побачила, якби не прочитала «Поэта и толстяка»! Білєнков розповів, що «Завість» – це книжка про поета і суспільство, про їхнє протистояння і боротьбу; про кінець російської інтелігенції, її загибель у тоталітарній більшовицькій державі. Рік написання роману – 1927. І, як бачимо, ні на йоту Олєша не помилився: де та «російська інтелігенція» зараз? Де «великі письменики», совість нації? Та й нація – де вона? На сьогодні – стоїть у валютообмінниках в чергах, очікуючи невідомо чого.
Але це вже, як кажуть, «з іншої опери».
П.С. Як виявилося нещодавно, “Поэт и толстяк” – це лише одна глава з книжки Білєнкова, яку так і не надрукували в СРСР. (Білєнков емігрував до США , здається, у 1968 році. Він там викладав у Йєльському університеті, а хто тямить щось у рейтингах американських вишів, той знає: Йєльський універ – “это вам не фунт изюма”! :))

Від: twitter

twitter — Fri, 19 Dec 2014 18:55:53 +0000

У цій мікродискусії я б пристав на думку пані Едіт. Сама природа потурбувалася про те, щоб дитина (та й взагалі людина до певного свого віку) НЕ “усвідомлювала конечність усього сущого і власну смертність”. Інакше вона психологічно не здатна буде виконувати своє головне призначення – продовжувати життя. “Усвідомлення смерті”, яке може настати і настає в певний вік і в певному стані людини (хвороба, розпач і т. п.) – це параліч життя. І далі, що означає слівце “врешті”? Ми кажемо, коли ти зрештою (врешті решт) вивчиш таблицю множення, ну не можна ж жити, не знаючи таблиці!” – це звучить нормально. І ось мама питає дитину: “Ну коли ти нарешті усвідомиш, що ти смертний?” – ??? Чи, можливо, авторка має на увазі кантівську постановку питання: “Людина (як і все суще) конечна фізично і нескінченна духовно”? Але цю істину не можуть”усвідомити” навіть аспіранти.

Від: не едіт

не едіт — Fri, 19 Dec 2014 07:11:37 +0000

Колись одіозний викладач одного відомого закладу теж казав, що “Рехувілізор” – маячня несусвітня, а “Молодий театр” – купка бездарних акторів. На питання: “А Ви дивились цю виставу, і взагалі колись були в цьому театрі” пан відповідав: “Не бачив, не ходив, і не піду, бо то маячня несусвітня і купка бездарних акторів”.

Від: Олеся

Олеся — Thu, 18 Dec 2014 11:07:49 +0000

“Нєчітал, но асуждаю”. Позиція правильна! Дякую, що підняли рейтинг публікації

Від: Edit

Edit — Thu, 18 Dec 2014 10:37:58 +0000

«Нє обольщайтєсь»! (Я про те, що «це єдине, що Вам не сподобалося»).

Мені ваша рецензія не сподобалася взагалі. Просто я не цікавлюся підлітковою літературою, письменника знаю лише «з чуток» – тому й вийшло так лаконічно. Але якби надумала написати про все «нє сподобавшеєся» (пардон!) – так був би трактат, не коротший за коменти шановного Дядька Фройда. :)

П.С. Здається, у вас спрацювала схематичність мислення, мовляв: «Якщо Едіт написала лише одне критичне зауваження, значить не сподобалося лише це, а решта мною написаного – просто супер як розумно і цікаво!».
Геть схеми! :)

Від: Олеся

Олеся — Wed, 17 Dec 2014 21:21:45 +0000

До Edit. Там написано: “як правило”, тобто Ви – виняток. І – я рада, що це єдине, що Вам не сподобалося!

Від: Edit

Edit — Wed, 17 Dec 2014 17:57:31 +0000

“Батьки, як правило, добре памʼятають ту мить, коли їхня дитина врешті усвідомлює конечність усього сущого і власну смертність. ”
Дуже дивна фраза!..
В мене двоє дітей: доньці вже за сорок, синові – під тридцять. Не те що “ДОБРЕ” не “пам’ятаю”, але й ніколи не думала про це, а тому і ” блискавично” не шукала адекватних аргументів…
В сина запитала: “Коли ти “усвідомив врешті конечність всього сущого?” Пам’ятаєш хоч приблизно? А то я цю мить – чомусь прогавила!” – відповів: “Не будь высокопарной. Тебе это не идёт!”
Але ж авторка так впевнено написала: “Батьки, як правило, добре памʼятають…” Може, я з неправильних батьків? Спитала в чоловіка – і він не згадав. А наче ж непоганий батько…