Фото DW

Юрій Винничук: “Під час Майдану неможливо було зосередитися. Уранці прокидаєшся, вмикаєш телевізор, чи інтернет і слідкуєш, чи вистояв Майдан, що відбувається. Кілька разів я приїжджав до Києва. Це відволікає страшно. Але нема лиха без добра. Я не сподівався, що ця путінська агресія так вплине на нас, щоб різні частини України раптом відчули себе, як одне ціле. Те, що раніше вважалося націоналізмом, ці гасла “Слава Україні!”, “Смерть ворогам!” та інші, які були ворожими, терористичними, ледь не фашистськими, раптом стали рідними для всієї України. Ця хвиля патріотизму в Україні дуже мене тішить. Ясно, що вона дорогою ціною нам дається, бо люди гинуть, але надія є.

Якщо б виправити помилки всіх попередніх років, то не було б жаху останнього року. Я вважаю, що велика трагедія почалася з того, що у 1918 році уряд УНР відмовився формувати армію. Якби тоді склалося інакше, були би в нас зовсім інші президенти, інша країна – нормальна, європейська”.

Більше – в інтерв’ю DW ^[1].