Я розумію, що нині невоєнні новини – не новини, але. Але нещодавно на громадське обговорення було винесено шкільну програму, зокрема, з української літератури для 5-9-х класів ^[1]. Я розумію, що нині (читай: після Майдану) дуже популярно безліч питань виносити на громадське обговорення з навряд чи відомими учасниками, проміжними обговореннями й остаточними результатами. Тобто чи є якийсь практичний сенс у таких обговореннях і чи впливають вони на підсумок. Врешті, цього ми поки що не знаємо, хоча маємо шанс найближчим часом дізнатися. Або й ні, адже пропозиції слід надсилати на певну електронну адресу до 10 липня, тобто ще чотири дні. А загалом для внесення пропозицій було відведено два з половиною тижні. Не знаю, скільки листів отримали міністерські пані й пани, проте серед громадськості їхня ініціатива, за моїми скромними спостереженнями, інтересу не викликала. Як і змінена програма не викликала захвату в тих, кому було не ліньки її переглянути. Бо поки що ми маємо перелицьований той-таки народницький дискурс, родзинкою якого (що мені болить) є нововнесені твори сучасних українських письменників. Ще й із зазначенням певних програмних завдань, як ось «Формування загальної читацької культури учнів, розвиток естетичного смаку, вміння розрізняти явища класичної (як високого мистецтва) і популярної (як низькопробної) культури». Вам іще не кортить глянути й погадати на кавовій гущі, на яких прикладах наші нащадки ближчим часом вивчатимуть високе мистецтво або низькопробну культуру?

Ще однією «цікавинкою» новоствореної шкільної програми є включення (щоправда, як додаткової літератури для читання) цілої серії (!!!) книг  майже неіснуючого київського видавництва, видання якого нині вкрай складно придбати, навіть перебуваючи в столиці. Не приховуватиму: йдеться про серію «Життя видатних дітей» від «Граней-Т».

Власне, в новій програмі цікавинок – на різні смаки. Тому пропоную таки глянути на нововведення й поділитися міркуваннями – навіть після 10 липня. І не обов’язково це робити карколомною академічною мовою на зразок «Як мистецтво слова вона (українська література – І.Т.) є носієм потужного заряду духовної енергії, здатна передавати загальнолюдські й національні цінності від покоління до покоління, культивувати їх у людській душі. Засобами мистецтва слова вона допомагає формувати, збагачувати внутрішній світ людини, формувати сильний, комунікабельний характер, широкий світогляд, особисту культуру, спрямовувати морально-етичний потенціал, розвивати інтелект, творчі здібності, естетичний смак». Можна й простіше, аби посутніше. Впевнена, кожен знайде власне наболіле.