Про це письменник розмірковує на своїй сторінці у Facebook ^[1]:
“Брати Капранови запитують, чи поширюється бойкот всього, що маде ін раша, на книги. Я писатиму про це більше. Але коли йдеться про книги, моя відповідь – ні. Але питання глобальне. Справа ось у чому.

Я з 1988 року і дотепер фіксую прочитане за рік. Від 2005 року цікава тенденція: переважає іноземна література, західна, в російських перекладах, далі йде українська сучасна література і західна в українських перекладах. Лише дещиця – власне російські автори. Зараз же наступне: купую книги західних авторів, видані в Росії, і українських та західних – в Україні.

У нас нема 100% забезпечення читацьких потреб, українські видавці не мають такого обсягу. Стівена Кінга й Дена Брауна, наприклад, уже видають раніше за кацапів, Джона Грішема – теж. Але все одно, хай це чтива чи нудьга для тих, хто вважає себе умним – не можна поки що один в один замістити ринок. Обмежити споживача в російському йогурті ще можна. А в читанні, будь-якою знайомою йому мовою – не мудро”.

Але авторів, які підтримують Путіна, Андрій Кокотюха все ж не рекомендує: “Я б уточнив: бойкот російських авторів, крім Бориса Акуніна. Власне, так і роблю. Давно. Без бойкоту – не цікаво про русскую душу, шибко загадочная”, – зазначає він.