«Смерть натураліста». Пам’яті Шеймаса Гіні

Поділитися
Tweet on twitter
Дмитро Дроздовський
Дмитро Дроздовський

30 серпня не стало одного з найвизначніших сучасних англомовних поетів — Нобелівського лауреата Шеймаса Гіні (Seamus Heaney). Своєю творчістю він уособлював голоси малих національних культур, малих держав, які мають складну історію, пов’язану з багатолітньою колоніальною залежністю. І хоча Шеймас Гіні послуговувався англійською, проте в його мові завжди відчувалася ірландсько-кельтська дивність.

Шеймас Гіні, старший із дев’яти братів і сестер у родині, народився 13 квітня 1939 року на фермі у графстві Дері в Північній Ірландії. Освіту здобув у Коледжі Святого Колумба в Дері, а потім в Університеті Куїнс у Белфасті. Перша повноцінна поетична збірка Гіні «Смерть натураліста» (представлена в українському перекладі О. Мокровольського), опублікована 1966 році, була сповнена спогадів про дитинство, проведене в ірландській глибинці. Згодом на тлі проблем у Північній Ірландії творчість Гіні набула виразного політичного забарвлення. У 2010 році за збірку «Людський  ланцюг» («Human Chain»), написано після інсульту, Гіні присудили престижну британську поетичну премію «Forward Prize». Серед інших нагород, яких удостоєний поет, — премії Т.С. Еліота й Девіда Коена. Поет був католиком та ірландським націоналістом, на чому він сам наголошував.

Ірландський поет-романтик Том Мур, автор «Пісень Ірландії», також писав англійською, проте в тій англійській відчувався мелос ірландської мови. Шеймас Гіні все життя йшов у напрямку до мовних джерел – йому не вистачало тієї мови, якою користується більшість. Навіть попри віртуозність у поводженні з нею, Гіні відчував, що потрібно пізнати основу мови, ту невидиму граматику, з якої виростають справжні значення. Це зближувало його з Йосипом Бродським, якого Гіні дуже шанував. Бродський присвятив Гіні один вірш, а Гіні написав есей про Бродського в 1996 році. Шеймаса Гіні високо цінували сучасники, ті, хто також здобули Нобелівську премію за поетичні здобутки, найвизначніші поети світу. Тумас Транстрьомер якось порадив Гіні, що потрібно змінювати життя кожні шість тижнів. Поет повинен перебувати в пошуку нового — і цей процес має тривати постійно. Поети усвідомлюють мінливість світу і примарність будь-чого стійкого. Все тече, все змінюється, і потрібно бути готовим змінити себе, оточення, місце перебування.

З 1966 року Гіні працює викладачем Белфастського університету. Як запрошений професор викладав в Університеті Берклі. Перші вірші Гіні з’явилися в лондонських та белфастських газетах, коли він іще працював учителем англійської мови у середній школі (1962 р.), де директором був письменник Майкл МакЛаверті, що познайомив Гіні із поезіями Патріка Каванаґа.

У віршах Гіні часто звертається до тем, пов’язаних із Ірландією, її історією, міфами й легендами. Особливо цікаві його вірші, які метафорично переосмислюють природу (вірш «Смерть натураліста»). Перший досвід викладання англійської мови був досить важливим для поета — він упродовж усього життя так і залишався дошукувачем тонкощів англійської мови. Стиль Гіні прозорий, проте кожний вірш насичений лексичним розмаїттям. Поет украй ретельно ставився до слів, добираючи найкраще в кожному словосполученні.

Шеймас Гіні
Шеймас Гіні

Гіні обіймав посаду «професора риторики та ораторії» в Гарварді (1985-1997). Одержав звання доктора літератури від Bates College. 1989 його було обрано професором поезії в Оксфорді (цю посаду він обіймав до 1994 р.). Від кінця 1980-х рр. весь свій час Гіні ділив між Ірландією й США.

Шеймас Гіні від природи був надзвичайно скромною людиною й уникав зайвої публічності. Хоча ніколи не відмовлявся від спілкування з пресою, охоче давав інтерв’ю, з яких він поставав дуже простою в спілкуванні людиною, яка не намагалася показати себе якось інакше, з кращого боку. Ще в перших літературних пробах майбутній Нобелівський лауреат послуговувався псевдонімом «Incertus», латинське слово, що позначало невпевнену людину. Саме під таким іменем вийшов його вірш у журналі «Queen’s» в 1962 році.

Гіні називали поетом природи — його творчість не від «я», а від «воно», під чим розуміється світ природи, світ живих і мертвих, світ каменя й води.
Між пальцями трьома таїться
Перо моє, немов рушниця.

А під вікном моїм лопата-зуб скрегоче:
Ґрунт кам’янистий піддається неохоче.
Там батько мій копає. <…>
(«Копання», пер. О. Мокровольський)

Він був справжнім «натуралістом», який оспівав природні стихії. Гіні був останнім у пантеоні найвизначніших «літературних» ірландців нашого часу.
Я змалку тягся до усіх криниць,
Колодязів, де є відро і корба,
Де небо впіймане, бо впало ниць,
Де цвіль, де мох, що тихо воду сьорба.
(«Мій особистий гелікон», пер. О. Мокровольський)

Маленька Ірландія за понад сто років спромоглася отримати 4 нобелівських лауреатів. І Гіні, коли почув про присудження йому Нобелівської нагороди, сказав: «Це наче бути маленьким пагорбом біля підніжжя гірського пасма. Ти сподіваєшся колись дорости до нього. Це надзвичайно». Поет називав себе маленьким пагорбком біля підніжжя гірського масиву зі своїх попередників — Єйтса, Шоу, Беккета, а також Джеймса Джойса. Новина про присудження Нобелівської премії застала поета в Греції, де той відпочивав подалі світ світу.

Нобелівський комітет присудив премію з формулюванням «За ліричну красу й етичну глибину поезії». Як на мене, доволі точне позначення, яке влучно характеризує світ Ш. Гіні, поета з наскрізним синкретизмом естетики та етики в усіх поезіях. Краса Гіні завжди етична і навпаки.

Гіні переймався, чи згадувати йому Вільяма Батлера Єйтса в Нобелівській промові 1995 року. В одному інтерв’ю поет зізнавався, що тоді перебував під впливом Нобелівської промови Кендзабуро Ое, лауреата 1994 року. Однієї ночі в Дубліні разом зі своїм другом Дереком Мегоном Шеймас Гіні бився над цією дилемою. Не згадати Єйтса — означало виявити погорду, забути про найвизначнішого поета. Згадати Єйтса – виявити неприпустиму фамільярність, неповагу до такого велета в ірландській культурі. Все-таки Гіні наважився згадати свого попередника, з традицією якого завжди відчував потужний зв’язок. А в університетські роки Гіні перебував під величезним впливом Джона Вебстера. А також значної кількості ірландських авторів.

Гіні навряд чи можна назвати «поетом мультикультурного світу» чи «співцем глобалізованого світу». Попри те, що він викладав у Гарвардському університеті, Гіні залишався «локальним поетом» — бардом своєї ірландського культури. Він пишався тим, що не є володарем британського паспорту, і в поезії 1982 року написав: «My passport’s green/No glass of ours was ever raised/to toast the Queen» («Колір мого паспорту зелений / жоден тост не виголосив я / за Королеву» (переклад мій. — Д.Д.); з 1972 р. Шеймас Гіні жив у Республіці Ірландія). «Я не маю нічого проти Королеви особисто… навіть колись я обідав у королівському палаці. Річ у тому, що так уже влаштовано мій світ, мою уяву: в ній немає місця для центральних речей, навпаки», — зізнався Гіні в інтерв’ю. Йому подобалася ця позиція бути «не-в-центрі», подалі від галасливого світу тих, хто весь час хоче бути під сонцем. «Я дізнався, що мій місцевий досвід у графстві Дері, що я його мав за застарілий і безвідносний до «сучасного світу», заслуговував на довіру. Мене навчили цієї довіри й допомогли розповісти про неї». Довіра читачів була для поета найбільшим скарбом.

Шеймас Гіні спочатку без особливого інтересу сприйняв запрошення в Гарвардський університет. Йому не подобалися студенти, які в усьому хотіли наслідувати свого викладача. Американські студенти виявляли надзвичайну прагматичність у навчанні, вони хотіли перебрати від викладача всі найкращі риси, почерпнути якомога більше. «В Ірландії студенти зовсім інші, вони б здебільшого кепкували з моєї центральної позиції на заняттях». Проте з часом Гіні звик із таким занадто позитивним ставленням до себе з боку американських студентів.

Він зізнавався, що завжди сприймав літературу як роботу. Йому потрібні були друзі, аби відчути плече підтримки, аби відчувати свою причетність до покоління.
Обійшов її, сажень за сажнем,
продираючись крізь комиші, трави,
першопрохідське проклав право
по старицях, орних ділянках,
визбирав камінці по ріллі
й склав межовий знак малий.
Канави розчистив, насадив живоплоти;
вставав на світанку
до роботи.
(«Земля», пер. О. Мокровольський)

Звістка про смерть поета викликала шок у тисяч шанувальників англійської поезії в усьому світі. Шеймас Гіні був дуже добрим поетом. Найважливішим ірландським поетом після Єйтса…

Українською мовою найбільше Ш. Гіні перекладав Олександр Мокровольський. Виходили добірки перекладів поезії в журналі «Всесвіт», а також окремими виданнями у видавництві «Юніверс» (Гіні Ш. Відкритий ґрунт. Вибрані твори, 2008).

Дмитро Дроздовський

Перекладач, літературний критик, головний редактор журналу світової літератури «Всесвіт», співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ. Професійні інтереси: компаративістика, англійська література доби Ренесансу і, звичайно, улюблений автор — William Shakespeare.

Поділитися
Tweet on twitter