Сара Різ Бреннан (нар. 1983 р) – ірландська англомовна письменниця, дебютувала у 2009 році з книгою «Лексикон Демона», яка одразу ж стала бестселером у Великобританії. Нині «демонічну трилогію» перекладено на понад 20 мов, вона належить до рейтингу десяти найкращих британських творів фентезі для молодших читачів. Українською видано дві перші книги циклу – «Лексикон Демона» та «Угода Демона».

-    Коли вийшов друком „Лексикон Демона” ви були ще дуже молодою письменницею. А у якому віці ви задумали цю історію?
-    Так, я була геть юною – 23 роки! Але писала я ще з п’яти рочків, а першу книгу завершила у сім. Постійно розповідала собі та іншим історії, вигадувала інші світи. Пам’ятаю, як на канікулах у Англії я розповідала „Лексикон Демона” друзям. Коли вони збагнули, що я не маю цього на папері, то роздратувались – їм хотілося це почитати!

- Яка, на вашу думку, причина того, що „Лексикон” набув популярності насамперед серед тінейджерів? Бо вони впізнають себе у ваших героях та оповідачі?
- Маю надію, що так. Гадаю, це ознака доброї книги, якщо в ній читач знаходить частинку себе самого, коли герої, може й зовсім не схожі на читача, промовляють до нього, змушуючи відчути речі так, як відчуває герой.

- Нік – один із головних героїв книги – дуже цікава особа. Він і привабливий, і моторошний водночас – убивця, який вабить. Чи саме такі герої – це такий новий тренд у юнацькій літературі? Чи порівнювали ви Ніка з Едвардом Каленом із вампірської саги Стефені Маєр?
- Думаю, це не новий тренд, а радше повернення до колишніх стандартів. Згадайте іншого Едварда – Рочестера із „Джейн Ейр”, чи містера Гіткліфа з „Грозового перевалу”, якого жінка кохає і водночас називає „лютим, безжальним вовком у людській подобі”. Я придумала Ніка, бо хотіла описати, як мислить чоловік такого ґатунку – написати про нього з його точки зору, а не з чиєїсь, показати, чому він такий, а не інакший.

- Дехто з рецензентів в Україні вважає, що ключова ідея вашої книги – „всепереможна любов” ^[1]. Інші стверджують, що те, що здається нам любов’ю, насправді для Ніка просто „родинна справа” ^[2]. Котра з версій ближча до істини?
- Я думаю, любов – то і є родинна справа. Через неї ми зберігаємо родину, жертвуємо собою задля рідних, прагнемо захистити їх. Але, звичайно ж, Нік не певен, чи любить він когось, чи ні, а чи взагалі здатен любити? Я така рада, що саме це питання викликало дискусію, бо це – найбільше питання книги, і то таке, на яке кожен читач мусить дати відповідь сам. Я думаю, неважливо, чи любить Нік, чи чинить так, як чинив би, якби любив, він-бо й сам не знає. А ще ж він такий страшнуватий – у будь-якому разі нема гарантії, що любов спонукає його до правильних учинків. Тобто – самої любові мало.

- „Лексикон Демона” – універсальна, певною мірою космополітична книга. Але водночас у ній є місця, в яких впізнається „стара добра Англія”. Приміром, що надихнуло вас на створення „Ґоблінського ярмарку”?
- Однойменний вірш Кристини Розетті, у якому йдеться водночас про любов і про жертовність, про красу природи і небезпечну силу чарів, допоміг мені уявити, як із комерційного погляду функціонуватиме мій магічний світ. Я хотіла, щоб книга була міцно вкорінена в реальному світі – і міському, і сільському. Я навідувалася до Тівертону – невеличкого містечка, де проходив Ґоблінський Ярмарок, багато часу провела в Ексетері, місті, де починається дія книги, та й у Лондоні пожила нівроку. Що реалістичніша моя Англія, то реальніший мій магічний світ!

- Мені відомо, що ви спілкувалися з перекладачкою української версії вашої книги – Наталею Дьомовою.  Чи пригадуєте ваше перше враження від її роботи? Чи висловлювали ви побажання, як саме слід перекладати вашу книгу? І взагалі – чи часто ви спілкуєтеся з перекладачами ваших книг?
- Я щоразу така щаслива, коли перекладач виходить на зв’язок! Я думаю, це допомагає адекватному перекладу, тобто – перекладач може спитати, що власне я мала на увазі, а тоді точніше донести мою думку до читача. Наталія ставила мені чудові питання, думаю, вона справді пропустила книгу через себе. Не всі перекладачі запитують, а вона розпитувала – ще й як! І, дума, переклад від цього тільки  виграв. Сподіваюся, читачі теж так вважають!

- Яку обкладинку ви воліли б бачити на своїх книгах? Фотографічні, мальовані, чи прикрашені окультними символами?
- Усі три варіанти годяться! Якби я обирала обкладинки для своїх книг, то вони були б щоразу абсолютно різні. Але ще більше мені хочеться, щоб обкладинка промовляла до потенційних читачів. І, я думаю, видавець тут – найкращий суддя, він точно знає, чого хочуть покупці. Мені мої українські обкладинки до душі.

-  Чи цікавитися ви „демонічними” традиціями інших країн? І чи хотіли б відвідати Україну?
- Я була би просто щаслива побувати в Україні! Сподіваюся, мене колись запросять і я там зустрінуся зі своїми читачами ;) І, звісно, я багато досліджувала різні звичаї та обряди інших країн, демонічні й не тільки. Багато що у „Лексионі Демона” ґрунтується на Вавилонських легендах… Я постійно шукаю історії, старі й нові. Передавайте великий привіт українським читачам! Я щиро сподіваюся, що книга їм сподобалася!

Розмовляв Володимир Чернишенко

Фото з сайту авторки http://sarahreesbrennan.com/