У норвежців є традиція під час великодніх канікул читати кримінальні романи або дивитися подібні фільми. Навіть слово у їхньому словнику знайшлося, що характеризує це заняття – «påskekrim» (дослівно можна перекласти як «пасхальний детектив»). Думаю, в 1992 році найбільш читаною книжкою серед норвезьких поціновувачів детективних історій був роман данця Петера Гьоґа. Чому? По-перше, норвежці можуть вільно читати данською, а по-друге, його роман «Смілла та її відчуття снігу» відтоді став сенсацією і відчинив двері в світову літературу ще одному незвичному скандинаву.
Нині це єдиний сучасний данський письменник, якого переклали тридцятьма мовами світу. Журналісти й критики пишуть, що він надто ексцентричний, сумний та недоступний для мас-медіа чи шанувальників. Він скандинав і може собі це дозволити. Гьоґ дуже рідко дає інтерв’ю, не зустрічається з читачами та журналістами на прес-конференціях, не відвідує літературні фестивалі, не піарить свої новинки. Півроку він живе за містом разом із дружиною-африканкою та трьома дітьми в будинку, адресу якого, звісно, ви не знайдете в жодному довіднику, півроку – в місті. В одному з інтерв’ю для росіян (а їх було всього два!) Гьоґ зізнався, що коли йому виповнилося тридцять, він зрозумів, що є лише три важливі речі в його житті: його близькі, його духовність і те, що він хоче написати, а тому цього письменника можна побачити лише тоді, коли виходить черговий роман, в інших випадках він спілкується тільки по телефону.
Дебют Гьоґа відбувся в 1988 році романом «Forestilling om det tyvende århundrede» («Уявлення про ХХ століття»), на той час йому виповнився 31 рік і він уже встиг спробувати себе в балеті, фехтуванні, альпінізмі й навіть був моряком та університетським викладачем. Читаючи його романи, ви побачите, що цей досвід не даремний. Данські джерела («Gads danske forfatter leksikon. Litteraturens stemmer», 1999) зазначають, що у письмі Гьоґа прослідковується неабиякий влив латиноамериканської традиції, зокрема, Габріеля Гарсія Маркеса, а тому скандинава зараховують до представників магічного реалізму. Другий роман – «Fortællinger om natten» («Нічні розповіді»), 1990 рік. Третій – «Frøken Smillas fornemmelse for sne» («Смілла та її відчуття снігу»), 1992 рік, який стає доленосним для Гьоґа і з данського філолога робить його всесвітньо відомим письменником.
Події роману розгортаються на початку 1990-тих у галасливому Копенгагені від імені 37-літньої Смілли – дочки ґренландської мисливиці та данського лікаря. Після того, як матір одного разу не повертається з полювання, батько силоміць забирає її, ще тоді маленьку дівчинку, з Ґренландії й відвозить у данську школу-інтернат, де Сміллу мають пристосувати до цивілізації та всіх благ європейської культури. За роки так званої інтеграції їй не вдається закінчити університет, влаштувати сім’ю чи, бодай, побудувати дружні відносини з людьми, які її оточують. Єдине, що їй близьке й стерпне – це сніг, і вона одна з небагатьох знавців усіх тих кількадесят різновидів замерзлої води, котрі має знати кожен ескімос. У житті Смілли випадково з’являється маленький сусідський хлопчик Ісая, теж ґренландець, який дивним чином пригадує їй, ким вона є. Його несподівана смерть стає для Смілли втратою і одночасно викликом, який спонукає її розгадати низку таємниць і дізнатися, хто стоїть за вбивством Ісаї. Зупинимося на кількох особливих моментах роману, на які не можливо не звернути увагу читачу.
Сама книжка доволі об’ємна, понад чотириста сторінок, але коли читаєш її, не звертаєш уваги на це, хронотоп слизький, немов лід, а тому не помічаєш, як його долаєш. Смілла неодноразово наголошує на своєму страхові закритого простору, на безмежності Ґренландії і нездатності людини, яка відчуває сніг, жити в місті асфальту та високих будівель. Ґренландія не може поміститися в данських межах; це як Схід, який ніколи не збагне Європа, і хоча номінально цивілізація ніби на боці останньої, білі простори разом з айсбергами ховають чимало таємниць всередині, на поверхні лише кількадесят різновидів снігу. Ґренландія – це і сама Смілла – загадкова, неприборкана, холодна й неймовірно красива.
Гьоґ описує події від першої особи – головної героїні. Знаємо чимало прикладів, коли автор-чоловік «говорить» жіночим голосом і навпаки. Якщо йому це вдається, вважається, що він знавець жіночої душі, способу мислення. Смілла, оповідаючи події чи спогади, весь час тримається трохи відсторонено: все, що вона бачить чи згадує, подається в безлічі описових деталей, кожна з яких має неабияке значення, чи це елемент її одягу, а чи різновид сніжного покриву. Часом складається враження, що Смілла говорить сама до себе, намагаючись максимально описати все, що її оточує. Російські джерела зараховують роман до детективу, данські натомість лише побіжно згадують, що це кримінальний роман або трилер. Детективна лінія, звісно, присутня, оскільки є вбивство, є розслідування, є таємниці, але таке визначення обмежить жанрову палітру роману.
Усе, що відбувається в «Сміллі та її відчутті снігу», не стосується лише Данії чи Ґренландії. Гьоґ порушує глобальні проблеми: прояви людської жалюгідності, коли на кону стоять великі гроші, потреба в любові, захисті, а й одночасне вперте заперечення цього, байдужість до екології та цінності людського життя, власна ідентичність. Коли йдеться про наукове відкриття вселенського масштабу, життя маленького хлопчика чи звичайних робітників нічого не вартують, мета перекреслює засоби. Ісая стає лише непомітною сніжинкою на фоні величезного крижаного острова. Смілла в свою чергу, вперто шукаючи справедливості та винуватців його вбивства, насправді перебває в пошуках своєї етнічної тожсамості, яка теж багато років тому зазнала чималих кривд.
Після «Смілли та її відчуття снігу» Гьоґ прокинувся літературною знаменитістю, а тому наступні 4 романи неодмінно мали стати бестселерами. У 1993 році виходить роман «De måske egnede» («Умовно придатні»), де троє братів стають «піддослідними кроликами» освітнього експерименту. У 1996 – «Kvinden og aben» («Жінка й мавпа»), який можна вважати продовження персонажу Смілли, котра тепер віднаходить сенс існування в порятунку тварин. У 2006 році після десятирічного затишшя виходить роман «Den stille pige» («Тиха дівчинка»), який в українському та російському перекладах з’явився як «Тиша». Це історія відомого клоуна, який мав незвичайний дар — чути, як «звучать» люди, але якось він зустрічає маленьку дівчинку з тишею всередині. Останній роман – «Elefantpassernes børn» («Діти наглядачів слонів», 2010) про пошуки 14-літнього Пітера своїх несподівано зниклих батьків.
Після двадцятирічного успіху «Смілли та її відчуття снігу», роман потрапляє й до українських книгарень. І хоча в нас немає норвезької традиції читати кримінальні історії під час великодніх канікул, ця книжка неодмінно варта нашої уваги.