Перший із 20-томного

Поділитися
Tweet on twitter
Словник української мови: У 20-ти томах.– Т.1. – К.: Наукова думка, 2010
Словник української мови: У 20-ти томах.– Т.1. – К.: Наукова думка, 2010

У видавництві “Наукова думка” наприкінці минулого року побачила світ перша книга двадцятитомного “Словника  української мови”, підготовленого групою науковців Українського мовно-інформаційного фонду, Інституту української мови, Інституту мовознавства НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національного лінгвістичного університету. Якщо одинадцятитомний академічний  “Словник  української мови” (1970-1980), на основі якого  укладено нове видання, налічував понад 137 тис. реєстрових одиниць,  то в двадцятитомнику, за словами наукового керівника проекту члена-кореспондента НАН України В. А. Широкова, матимемо близько 300 тис. словникових статей.

Роль і завдання великих тлумачних словників у житті сучасного суспільства важко переоцінити, адже саме вони є тими мовними скарбницями, які найповніше і найґрунтовніше відображають функціонування   мови на певному етапі її розвитку, адже такого типу словники  реально віддзеркалюють мовну свідомість народу протягом конкретного історичного періоду. Лексикографічні праці посідають особливе місце у лінгвістичній науці. У світовій практиці чітко вимальовується тенденція до закріплення в словниковій формі результатів вивчення всіх рівнів і явищ мовної системи, представлення у вигляді лексикону всіх мовних одиниць змістового і формального плану.

Перевидання таких словників відіграє значну суспільну роль  і, як зазначав відомий лексикограф Ф. Сороколєтов,  “має неоціненне значення для історії літературної мови: зміни в складі словника, в семантичній розробці та стилістичній характеристиці словникового складу в словнику   свідчитимуть передусім про рух і зміни самої мови, причому рух буде простежено не на окремих сегментах мови, а на всій її лексико-семантичній системі”.

Словниковий склад сучасної української мови (останніх десятиліть  – кінця ХХ – початку ХХІ століть) характеризується входженням до нього значного масиву нових слів, що відбиває процес пристосування мовної системи до нових потреб комунікації у зв’язку зі стрімким розвитком науки та техніки, економічними перетвореннями, виникненням нових суспільних відносин, інформаційною революцією, глобалізаційними процесами і т. ін. Ці процеси знайшли відображення у словотворі, численних семантичних змінах різних груп лексики, освоєнні запозичених слів.

Тому появу нового 20-томного тлумачного словника української мови, який відбиває сучасний стан її розвитку, слід усіляко вітати.

Як показує ознайомлення з першим томом СУМ-20, його реєстр суттєво розширений за рахунок лексем, стійких сполучень слів, що функціонували в сучасній літературній мові, але за певних причин були не подані в 11-томнику (наприклад, лексика релігійної літератури; слова, що вживалася до початку 1930-х років і потім були обмежені у використанні; лексика, яка існувала в мові, але не була зафіксована у матеріалах, що використовувалися під час створення словника в 11 томах). Також СУМ-20 поповнився значною мірою не лише за рахунок пропущених слів, а внаслідок появи нових лексем та значень, стійких словосполучень – загальновживаної лексики, як питомої, так і запозиченої, словесних одиниць на позначення термінів та понять різних галузей науки.

Реєстр першої книги словника в 20 томах свідчить, що його авторами здійснено значну роботу щодо залучення творів заборонених раніше письменників (Б. Антоненко-Давидович, Б.-І. Антонич, І. Багряний, В. Барка, Б. Лепкий, Є. Маланюк, І. Огієнко, О. Ольжич, У. Самчук, В. Свідзінський, О. Теліга, та ін.). Широко представлені імена, що визначають сучасний літературний процес (з об’єктивних чи суб’єктивних причин їх не знаходимо в СУМ-11: Е. Андієвська і Р. Андріяшик, І. Білик і В. Близнець, М. Вінграновський і М. Воробйов, В. Герасим’юк і В. Голобородько,  І. Дзюба і В. Дрозд,   І. Жиленко і Б. Жолдак, О. Забужко і В. Забаштанський, І. Калинець і Л. Костенко, Ю. Логвин і Р. Лубківський,   М. Матіос і П. Мовчан, В. Нестайко і Б. Нечерда, Б. Олійник і Є. Пашковський, І. Римарук і В. Стус, Л. Талалай і Григір Тютюнник, Р. Федорів і Б. Харчук, Валерій Шевчук і Василь Шевчук, Ю. Щербак і В. Яворівський…) З’явилися також нові джерела, раніше не відомі “Словнику української мови” в одинадцяти  томах – мова реклами та Інтернету. Природним,  зовсім відсутнім у попередньому СУМ,  стало таке необхідне джерело для великого тлумачного лексикону, як Біблія. Мова Святого Письма системно представлена як рядом ілюстрацій, які подані тепер першими, так і новими дефініціями, які прийшли на зміну ряду попередніх, що демонстрували виразний ідеологічний вплив, наприклад, стосовно слів «апостол», «благодать», «Бог», «брат»  та ін..

Формування реєстру словника в 20 томах свідчить про тенденцію розширення лексичного складу за рахунок термінів та термінологічних словосполучень, що, як відомо, на сьогодні є таким словниковим пластом, який найбільш динамічно розвивається і якого не можна ігнорувати з огляду на реалії перманентної науково-технічної революції.  У СУМ-20 порівняно із СУМ-11 спостерігаємо зростання питомої ваги термінів, що пов’язано не лише з науково-технічною, але й соціальною революцією, яка відбулася на початку 90-х років минулого століття. Зазначене зростання є логічним свідченням процесів інтелектуалізації, демократизації та глобалізації, характерних для сучасного світу та України зокрема.

Перший том “Словника української мови”  містить у своєму реєстровому складі значну частину галузевої термінології, яка досить широко представлена, порівняно з 1-томником,  за рахунок морфологічної і семантичної деривації, а також запозичень з інших мов. Це такі слова, як «абдомінопластика», «автокод», «адсорбування», «альтернативність», «антивірус», «антропоніміст», «артропластика», «архіватор», «астрогеограф», «бацилофобія», «браузер», «бейсик», «блогер», «біт», «банкрутування», «бронхоаденіт», «бронхограма», «брасист», «безарматурний», «безбандажний» та ін. Важливо, що введення до нового словника термінолексики здійснювалося системно, з урахуванням реальної картини її функціонування в українській мові, що відображає поширення біологічної, геологічної, історичної, лінгвістичної, медичної, фізичної та інших галузевих лексик. Хоча деякі вузьковживані слова із термінологічної підсистеми словника нам видаються необов’язковими (див. хоч би прикладкові   утворення типу «блокінг-генератор», «блокінг-процес», із першим компонентом «блокінг» (з англійської), який у такому разі теж мав би бути поданим окремою словниковою статею.

Питання відображення значення слова у великих тлумачних лексиконах  є актуальним теоретичним і практичним завданням лексикографічної науки, а способи формулювання тлумачень слів у словниках є однією з основних проблем, що виникають у процесі його укладання. Важливо, що семантична інтерпретація слів як з огляду на тлумачення, так і ілюстративний матеріал,  подається в новому словнику незаангажовано, без ідеологічного нальоту, що спостерігалося в СУМ-11. У 20-томнику бачимо цілу низку тлумачень, які перероблені, змінені, подані з настановою на максимальну об’єктивність і нейтральність. Це стосується перш за все біблійної та релігійної лексики, найменувань суспільних понять, а також історичної термінології.

Крім того, авторами словника зроблено немало для приведення формул тлумачення до певного стандарту в межах певних лексико-семантичних груп слів, що має велике значення для системного подання лексико-семантичних явищ мовної системи. Проте, на наш погляд, укладачам варто було б звернути увагу на загальновідому настанову стосовно тлумачних словників, яка декларує, що в загальномовних, нетермінологічних словниках читачеві представляється так звана «наївна» картина світу, відтворена в семантичних структурах цих лексиконів. У зв’язку з цим постає питання про доречність подання у структурі тлумачення класифікаційного компонента, який стосується наукової систематики, наприклад, тварин, рослин, мінералів і т. ін.

Слід відзначити велику роботу авторського колективу щодо стилістичної кваліфікації лексики, яка відтворює динаміку лексичного складу мови і демонструє процеси старіння і оновлення ряду слів. У новому словнику маємо розлогу систему стилістичних позначок, при цьому деякі позначки 11-томного словника були критично переглянуті й уточнені, додано ряд нових ремарок.

Об’єктивну галузеву кваліфікацію отримала термінологічна лексика, хоча, на наш погляд, її фіксація в словнику була б більш чіткою за умови встановлення термінологічних ремарок також при тих словах, які демонструють свою галузеву належність через формули тлумачення. Тоді б не виникало питання, чому подібні тлумачення ремаркуються, коли йдеться про структуру багатозначного слова, і не ремаркуються, коли слово є однозначним.

Крім того, важливим для такого роду праць є акцентованість на вживаності тих чи тих слів. У рецензованому томі цей аспект представлений, на нашу думку, недостатньо: обмежено і не зовсім послідовно вживається ремарка «рідко», що не сприяє розумінню користувачами словника ступеня вживаності слів у сучасній українській літературній мові.

Мабуть, не варто було обмежувати фіксацію джерел лише іменами авторів, позначками “з газ.”, “із журн.”, “з наук. літ” тощо, а зберегти детальну паспортизацію, як це подавалося в СУМ-11.

І все ж, ознайомлення з текстом першого тому академічного “Словника української мови” в 20 томах свідчить про значні успіхи нашого словникарства, копітку роботу великого колективу лінгвістів, яка стосувалася: а) укладання самого реєстру словника (відображення як динаміки мовного складу, так і стилістичної характеризації лексем, що дозволило говорити про транспозицію ряду слів  загальновживаної лексики в розряди архаїзмів, історизмів, а наукових термінів – у розряд загальновживаних слів і т. ін.); б) дериваційних гнізд слів, що сприяє повноті представлення лексики з боку морфологічного моделювання; в) розширення семантичної структури величезної кількості слів; г) тлумачної частини словника, що сприяло уніфікації та стандартизації дефініцій слів у межах лексико-семантичних груп; ґ) ілюстративного матеріалу, що дало можливість представити літературну мову крізь призму творів багатьох сучасних, а також раніше заборонених письменників.

У цілому, слід підкреслити, що рецензований тлумачний “Словник української мови”, продовжуючи традиції  академічної лексикографії та спираючись на них, демонструє високі стандарти словникового опису мовного матеріалу через струнку систему дефініцій, граматичних характеристик слів, стилістичних ремарок та інших прийомів словникового опису матеріалу. Його головне призначення – служити фактором нормалізації мовної діяльності, бути високоякісним посібником для подальшого підвищення культури мови широких кіл населення. У новому словнику чітко відчувається пульс сучасного життя, зокрема щодо подання  термінів, численних лексичних одиниць, які йменують суспільне і культурне життя народу.

Анатолій МОЙСІЄНКО народився 9 липня 1948 в селі Бурівка на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Ніжинського державного педінституту ім. М. Гоголя. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор низки досліджень з філології, зокрема книжок "Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: декодування Шевченкового вірша" (1997), "Традиції модерну і модерн традицій" (2001), "Динамічний аспект номінації". Опублікував поетичні збірки "Приємлю" (1986), "Сонети і верлібри" (1996, 1998), "Шахопоезія" (1997), "Сім струн" (1998, 1999), "Віче мечів" (1999), "Нові поезії" (2000), „Спалені камені” (2003), „Вибране” (2005). Твори А. Мойсієнка перекладалися німецькою, англійською, російською, білоруською, польською, угорською, румунською мовами. Виступає також як перекладач із німецької та слов’янських мов. Упорядник двотомної антології "Золотий гомін: українська поезія світу" (1991, 1997), антології різномовної поезії України "На нашій, на своїй землі" в трьох книгах (1995, 1996). Член Національної спілки письменників України (1988), один із засновників гурту поетів-паліндромістів "Геракліт" (1991). Лауреат літературних премій "Благовіст", Бориса Нечерди, Івана Кошелівця.