For the openers коротенька історія під назвою… «Колись в Америці». Отже, once upon a time in the USA, а саме, у тридцятих роках минулого століття Бен Хект і Джин Фоулер надумали поставити на Бродвеї, зауважте, не мюзикл, а комедію «Видатна маґу» (The Great Magoo). Ішлося в ній про чи то закликальника, чи то корувальника, англійською barker, з Коні-Айленду, Бруклін, Нью-Йорк, який написав для своєї, певно що, коханої дівчини, яка працювала в дансингу й називалася сленговим словом «маґу», одну-єдину пісню, що звучить у виставі, – «It’s Only a Paper Moon» («Це лише паперовий місяць»), початково названу «If You Believed in Me» («Якби ти повірила в мене»). «Чи то» й «певно що», бо ж комедія, протривавши одинадцять вистав, провалилася, й докладна інформація про неї наразі is not available.
На відміну від пісні, яка перетворилася на енциклопедичний джазовий хіт, записаний багатьма відомими музикантами, серед яких Пол Уайтмен, Елла Фітцжеральд, Френк Синатра, Бенні Гудмен тощо. Під час її написання композитор Гарольд Арлен і автор тексту Едгар Харбург співпрацювали вдруге (за шість років у тандемі з’явиться оскароносна пісня «Over the Rainbow» («Над веселкою») для фільму «Чарівник країни Оз» (1939), котра 2004-го посяде перше місце в сотні найкращих пісень до фільмів). Продюсер горе-комедії Біллі Роуз поставив перед авторами завдання: написати пісню для розчарованого в житті героя, який врешті-решт закохався. Тоді Харбург вигадав історію хлопця, який бачить вогні Бродвея і думає, що місяць — то насправді паперова підробка, що весь світ схожий на славнозвісний американський цирк Барнума й Бейлі… Якщо в ньому немає кохання.
«Це лише паперовий місяць» оцінили не лише музиканти: пісню використано у чи не найвідомішій п’єсі Теннессі Вільямса «Трамвай “Бажання”», науково-фантастичному телевізійному серіалі «Star Trek» і назві фільму «Паперовий місяць» (1973) режисера Пітера Богдановича. На неї ж натрапите, розгорнувши книгу І трилогії Харукі Муракамі «1Q84». І не здивуєтеся, гадаю. Використати композицію з таким потужним бекґраундом, як епіграф і, відповідно, «прив’язати» до неї сюжет роману – цілком у дусі чи не найвідомішого у світі японця. Про те, в чому полягає «прив’язка», у коротенькій історії під назвою «Колись в Америці», що саме добігає кінця, не йдеться. Прочитаєте першу книгу – дізнаєтеся, не годиться псувати інтригу (читайте – насолоду від читання). Ще й подякуєте, що не довелося Вікіпедію для довідки розгортати. Вочевидь, Муракамі взагалі цікавіше читати з «музичним супроводом». Недарма в Японії мають гарний попит CD-диски зі згадуваними в його романах, зокрема, «1Q84», піснями.
Іще однією свідомо нерозголошуваною інтригою буде очевидно заявлений у назві зв’язок трилогії з джорджо-орвеллівською антиутопією «1984», «обставлений», до того ж, цілком у дусі японських поетів класичних середньовічних антологій, які полюбляли гратися з омофонами: саме ними є англійська літера Q і японська цифра 9. Практика присутності в тексті японського авторства творів інших авторів і епох теж не дивина: прийомом хонкадорі (дослівно «слідування основній пісні») користувалися ті ж таки поети класичних середньовічних антологій. Цікаво, що Орвелл – не єдина згадувана у «1Q84» літературна знаменитість. Ближче до кінця першої книги, наче в цирку Барнума й Бейлі, з’являється… Антон Чехов! І не з «Дамою з собачкою», а з маловідомою нечехознавцям книгою «Острів Сахалін». Щоправда, гаразд розміркувавши, здивування позбувається, адже й від Сахаліну до Японії палицею кинути, й Муракамі 2003 року там подорожував. Наче вже й досить літературних посилань; переконалися, що начитаний Муракамі письменник, дуже начитаний. Аж ніяк – майже на останній сторінці натрапляємо на екскурс в англійську літературу, «Мартіна Чезлвіта» Чарльза Діккенса. Отакий він, «ПЕН-клуб» найновішого роману Муракамі.
Що не дивує у «1Q84»? Насамперед обсяг продажів, зокрема, в Японії, який переконливо довів, що непопулярність Муракамі в Країні сонця, що сходить, – хтозна-ким і для чого вигаданий міф. У день публікації двох томів роману, 28 травня 2009 року, продано стартовий тираж у чотириста вісімдесят тисяч примірників, а до кінця року – понад два мільйони, тож книга посіла першу сходинку серед японських бестселерів.
Іще – один із двох протагоністів роману Тенґо (вчитель математики й за сумісництвом письменник (твори якого не виходять друком), що полюбляє обидва життєві заняття та не надає перевагу жодному з них), бо надто нагадує інших протагоністів Муракамі за стилем життя та способом мислення. Іще – традиційне двосвіття: 1984-й і 1Q84-й; звичайний соціум і таємнича комуна «Сакіґакі», а також організація феміністичного ухилу, в якій працює друга з протагоністів, інструкторка фітнес-клубу, що знається на бойових мистецтвах, Аомаме; зрештою, наразі паралельні ян-інь-світи тих-таки протагоністів, переплетені шкільним знайомством, знову ж таки музикою («Симфоніеттою» чеського композитора Леоша Яначека, теж цікаво би було послухати…), коханням (!), тим, про що він пише, а їй ввижається, карликами – і ще багато ким і чим. Іще – присутність у тексті «дивних» персонажів, серед яких найдивніші, вочевидь, карлики (так, саме курсивом), гіляки, вони ж нівхи, нечисленна народність, що проживає, зокрема, на острові Сахалін (так, саме про неї писав у згадуваній книзі Чехов, — про що тільки не дізнаєшся, читаючи Муракамі…) і сімнадцятирічна школярка Фукаері, яка говорить короткими реченнями без питальної інтонації.
Що дивує у «1Q84»? Вплетена в сюжет проблематика з дискурсу гендерної соціології – чоловіче насилля над жінками, тоді як зазвичай у Муракамі проблематика не виходить за межі внутрішньоособистісної. Та й якась, так би мовити, загальна «осоціальненість» оповіді з японським ухилом, присутність у тексті детально прописаних (популярні в Японії літературні премії або організації екстремістського ухилу) чи побіжно згаданих (фільми Акіри Куросави) реалій, які створюють відповідне враження: роман написано японським письменником про японців, які живуть у Японії, а не про «громадян усесвіту», локалізованих у будь-якій точці сучасного глобалізованого світу. І ще – заявка на епічність найсвіжішої муракамівської історії, що вимірюється не лише «тритомністю» (для Муракамі великий обсяг – не дивина), а й значною кількістю персонажів і детальним, ба навіть скрупульозним прописуванням їхніх образів.
Словом, have a nice reading and enjoy the melody. Гадаю, глибоко в душі автор сподівається почути від вас по прочитанні: «Муракамі-сан, ґотісосамадесіта!»
Від редакції. Перший том трилогії Х.Муракамі «1Q84» українською мовою було перекладено у листопаді 2008-го, на один рік раніше від запланованого російського і на два роки — від англійського перекладу. Український переклад другого тому «1Q84» став першим перекладом у світі (вид-во «Фоліо», перекладач — І.Дзюб).
У квітні цього року в Японії вийшов третій том трилогії. За перших 12 днів було продано 1 млн. екземплярів. Нині українські (і не тільки) читачі з нетерпінням чекають на переклад бестселлера.
