«Дистихи Катона» – надзвичайна мандрівка духовним простором
- 12 Жов 2010 06:52
- 626
- Прокоментуй!
Повний переклад «Дистихів Катона», здійснений відомим письменником і перекладачем творів античності Андрієм Содоморою, наприкінці 2009 року вийшов в Україні вперше. Частково їх уже перекладав Мирон Борецький; вони увійшли до хрестоматії «Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах», що вийшла друком у львівському видавництві «Світ» у 2000 р.
Андрій Содомора здійснив свій переклад за давнім виданням 1869 року Catonis philosophi liber […] Rec. Ferdinandus Hauthal. – Berolini, Sumptibus Calvarii Sociorum, яке придбав колись випадково і яке довго лежало в перекладача на книжковій полиці, чекаючи на свою чергу, адже, як пише сам Андрій Содомора у післямові до «Дистихів», книжки теж мають свою долю.
А історія «Дистихів Катона» – майже детективна. Адже Марку Порцію Катонові Старшому (234–149 р. до Р.Х), римському громадському діячеві (претор, консул, цензор, намісник провінцій Сардинія та Іспанія), який засвідчив свою непримиренність у боротьбі з корупцією на всіх щаблях влади; якого вважають автором праць з історії Риму, що з них збереглися лише фрагменти, а також автором посібників з медицини, риторики, військової справи й сільського господарства, які він адресував своєму сину, – отож, Катону приписують складені орієнтовно у ІІІ ст. н.е. «Disticha Catonis» – надзвичайно популярний у Середньовіччі і в епоху Відродження твір. Його перекладено майже всіма новоєвропейськими мовами, а оскільки, за словами перекладача, оригінал існував у численних рукописах із текстовими різночитаннями, то і в перекладах той самий дистих часто тлумачився по-різному.
«Дистихи Катона», погруповані в чотири книги, налічують 144 двовірші, написані гекзаметром, а прозові сентенції, що відкривають збірник, накреслюють коло тем, розкритих у віршах. Зауважимо, що теми ці у дистихах не раз повторюються. Улюбленими, провідними темами для автора є теми дружби, людяності, вміння людини панувати над собою – бути стриманим і у гніві, і в радості, не поширювати чуток і не заздрити іншим, бути ощадливим, незалежно від того, багатий ти чи бідний, не ставати рабом речей (зокрема, в коментарях перекладач наводить знаний вислів Сенеки: «Великий той, хто глиняним кухлем послуговується так, мовби він був срібний, та рівно ж великим є і той, хто срібним кухлем послуговується так, наче б він був із глини»), уміти радіти малому, робити добро, не чекаючи подяки, дбати про здоров’я, але плекати не тільки здорове тіло, а й здоровий дух, постійно вдосконалюватися, не перестаючи вчитися (як у Франка: semper tiro).
Книга є унікальною не тільки з огляду на свою афористичність і загадкову літературну долю. «Дистихи Катона» українською цінні насамперед тим, що Андрій Содомора не лише переклав їх, а й опрацював, написавши до кожного дистиха філософські коментарі, своєрідні «ключі». Ці «ключі» допомагають не просто побачити те, що лежить на поверхні, – моральну настанову, якої ми, як не глянь, мали б дотримуватися з огляду на її вивіреність часом, а й «відкривають» шлях до витоків цього поетичного афоризму, простежують його варіації в часі, починаючи від античної літератури, від улюблених Содомориних Горація, Сенеки і до наших геніїв – Шевченка, Франка, до Сковороди, Котляревського, до народної мудрості, що є в наших прислів’ях, приказках, у народних піснях. Як зазначає сам Андрій Содомора, ця книжка, власне, і привабила його можливістю «побігати думкою, поєднати в духовному просторі різних людей, їхні думки, витворити з цього якусь канву, реальне відчуття духовного простору, відчуття того, що ці люди, скажімо, Гомер, Горацій, Сковорода, інші, – вони справді присутні тут і тепер. Інакше всяке мистецтво втрачає сенс». «У міру своєї обізнаності, начитаності я намагався цю канву якось відтворити, щоб читач теж міг побігати думкою», – наголошує перекладач.
Окрім суто філософської мандрівки крізь віки перекладач у коментарях пропонує читачам також філологічну «зарядку», не раз наводячи латинські слова і їх значення чи багатозначність та простежуючи похідні від них. Довідуєшся, скажімо, що таке звичне слово «пацієнт» має витоки у латинському patientia, яке означає «терпеливість»; дізнаєшся, що вбогість в античних поетів вживалася з епітетом «зухвала, смілива», а надія – що несподівано – «боязка».
Також автор звертає увагу читачів на гру слів, що не раз трапляється у дистихах чи у латинських прислів’ях, із яких той двовірш, очевидно, «народився», як, наприклад: «Mel in ore, Fel in corde» – Мед на вустах, жовч – у думках (в оригіналі – жовч у серці) Содомора коментує: «Повчальною є сама гра слів: за подібним часто ховається протилежне: (mel – fel); не завжди й уста говорять те, що на серці (ore – corde). Тут, як і в інших, побудованих на грі слів висловах, у перекладі втрачаємо чималий відсоток художньої експресії».
Дуже запам’ятався дистих 28 з першої книги:
Маєш дітей, а не маєш майна, то дай їм у руки
Вміння якесь, щоб могли убогості протистояти.
Содомора, коментуючи цей двовірш, цитує Горація, у якого вбогість вжита з епітетом «зухвала», «смілива»: «Вбогість зухвала / Тут спонукала до віршів мене…», і нагадує, що батько Горація, відпущений на волю раб, проте спромігся дати синові освіту, що допомогла йому зарадити собі «в житейському морі». І тут уже, йдучи за прикладом перекладача, пригадуємо собі наше: «Знання за плечима не носити», і водночас, проводячи паралелі з сьогоденням, можемо простежувати, що сучасні батьки намагаються дати дітям якомога більше матеріального, чого самі не мали, забуваючи, що насправді важливо дати насамперед те, що за жодних обставин у людини відібрати неможливо – знання і вміння його використовувати в житті (що теж не менш важливо!). Це, фактично, єдине, що людина може примножувати і з чим ніколи не залишиться вбогою, не стане «людиною однієї книги».
«Чи багато потрібно людині»? – розмірковує перекладач, і сам відповідає на своє ж запитання: «Небагато для тіла, але багато для душі». Отож, для тих, хто невтомно шукає поживу для душі та думки і поділяє Декартове Cogito, ergo sum – «Дистихи Катона» у трактуванні Андрія Содомори стануть книгою на щодень.