За радянських часів, може, хто не знає, у Криму можна було і не вивчати українську мову, хоча це була територія тодішньої УРСР: був такий наказ від Міністерства освіти. Тобто батьки писали заяву, в якій ішлося, що їхнє чадо звільнене від занять із української мови та літератури, щоби, бідне, не дай Боже, не перевтомилося. І що найжахливіше – це коли до дверей директорського кабінету вишиковувалась черга батьків, які мали й українські прізвища і були українцями!!! Для мене, тоді ще дитини, це було справжнісіньким шоком. Я не розумів, чому вони обирають найлегший шлях для своїх дітей – у такий жахний спосіб: не знати рідної мови. А потім ті діти бавилися на фізкультурі, потайки курили або пили оковиту, а решта – вчили. Решта – то естонці, кримські татари, росіяни, німці, українці, але ж не всі… Не всі!!!
А тому можливості для вивчення української мови у Криму були якнайповніші і якнайкращі, і не треба тепер із цього робити передвиборчі піари, бо це ганебно, прикро і неприпустимо!!! Про це я можу свідчити у будь-якому суді. І Європейському – теж, якщо це потрібно. Бо я все те бачив на власні очі, через те пройшов сам і є свідком. Просто всі використовували ті можливості на власний розсуд.
А ще: я певний час працював у школі, викладав українську дітям, які щойно приїхали із Узбекистану. Тобто – кримським татарам. Які починали її вчити з «нуля». І НІКОЛИ МЕНІ НЕ СКАЗАЛИ, ЩО ВОНИ НЕ ХОЧУТЬ ТОГО РОБИТИ. ЧУЄТЕ, НІ-КО-ЛИ!!!
Потім, по закінченню школи, вступали до українських відділень університетів, щоби бути вчителями і викладати українську мову в Криму!!!
Ось про це пан Андрухович і не знав, бо не цікавився, як там той Крим живе, як там.
Отож – як там?
І знаєте, я колись хочу поїхати саме до Львова, а не Лемберга!!!

є такий стадний рефлекс у жж – один баран робить у себе в щоденнику перепост із власним коментарем, а інші за ним повторюють, додаючи свої п’ять копійок. Така ланцюгова реакція викликає великий ажіотаж і статистика відвідуваності більшості журналів росте, як на дріжджах.
проте найчастіше від першого вже випадку поширення матеріалу ніхто не розуміє закладеної у ньому інформації і відбувається лише коментування коментарів. А сама подія – чи то інтерв’ю Андруховича, чи прогулянка маловідомої особи до СБУ – відпадає на фон атракції. Щось схоже на голу тьотю, картинку-затравку. Таке поширення називається шумом. Це шум міського базару, або шум об’їзної траси. Хто голосніше і відвертіше дасть про себе знати – того й помітили.
пам’ятається, як у Росії знайшовся був один міліціонер, який відкрито виступив із заявою, що у нього на роботі продажництво й свавілля (бєспрєдєл), бандитизм! Путінські новинарі розкручували мотузку ледь не півроку. Можу уявити, що тоді відбувалось у жж. Так само легко закидується гачок і у нас про бідного блоґера, якого хотіла з’їсти Служба, але ми разом дієво нафлешмобили протестів. І тепер можемо почуватись безпечно і впевнено. Навіть пан Президент звернув увагу і лишив свій коментар. І це найсумніше, тому що шум, викликаний скоріше за все невипадково, таки діє, як сопілка Нільса на пацюків.
щодо скандальних заяв Андруховича, то я до сьогодні навмисне не читав того інтерв’ю, а отже і не звертав уваги на зміст коментарів до нього. Можу сказати, що нічого спеціального таки там і не вичитав – суб’єктивні політично-історичні роздуми одного українця без будь-яких претензій. Рефлексії щодо комфортності чи некомфортності власного проживання у цій країні

Я теж кримчанин. Корінний. В жилах в моїх пращурів текла і кримськотатарська кров. Там народився і мешкав до віку Христа, лише два рази у дитинстві побувавши в материковій Україні, у родичів у Вінниці. Але це мені геть не завадило стати україномовним письменником. Абсолютно! Чи варта моя творчість того, щоб залишитися у віках, як я прагну, визначить тільки час. Згадуючи своє радянське дитинство в Криму, я можу свідчити, що ТАМ НІХТО НІКОМУ НЕ ЗАВАЖАВ УЧИТИ УКРАЇНСЬКУ! Навпаки – спонукали. У крамницях – море україномовних книжок: від казок до романів та хороших перекладів із іноземних письменників. Лише майте бажання те робити, ідіть до бібліотеки, беріть книжки – і гайда. Як я її вчив: 2 години щодня вголос, напам’ять, поезію й уривки з прози. Щоденно. Кобилянська, Стефаник, Кобринська, Турянський, Черемшина – вони дали мені те підґрунтя, на якому я й ріс як письменник, вони дали мені те надзвичайно якісне та поживне їдло, яке й спонукало мене писати спочатку поезію, потім – прозу. Я робив те щоденно, як той мій Фальдбаккен, про якого я написав і який так само затято ходив на свою німецьку фабрику у Берліні. Вчив протягом багатьох років поспіль. Це важка виснажлива праця. Але я робив це, бо мені вельми бажалося писати так, як пишуть у Норвегії, Швеції, Данії. Навіть мислити так, як мислять мешканці тих країн. Бо то – надто якісне мислення! Надто!

А ще. В Криму інший менталітет, інша культура, дуже відмінна від тієї, яку ми, приміром, побачимо у Києві чи Львові. В Криму – пружне сплетіння різноманітних культур і релігій, а також – строкате сплетіння мов.

З цим треба бути надто обережним. Надто!

Мешкаючи в Києві, я зрозумів, що мислю та пишу так, як це робив саме в Криму: по-європейському й українською. Бо свій вибір свідомо я зробив іще в дитинстві. Про мене не сказали б у Гамбургу та Вінніпезі, що я суто німецький письменник, який пише чомусь по-українському. Німецький за духом і мисленням. Чи є в тому моя вина?

І наостанок. Критики мене назвали «європейським письменником». Чому? Спитайте у критиків, мене про те питати не треба. Назвали кримчанина, який пише українською. Чи це не показник того, що Крим – це все-таки Європа, а не Росія?! Зазирніть до історії: саме через Крим проліг Великий Шовковий шлях, який і поєднав колись Схід і Захід. Поєднав, а не розділив!!!

Приїдьте до Сімферополя, залиште свої комплекси і родинні негаразди, літературні «тусовки», закордонні поїдки, друзів-товаришів, залиште все і приїдьте, приїдьте навіть таємно, це ж не вельми далеко, ось же, поряд, навіщо шукати Європу в Австрії чи Німеччині, адже ж вона біля Вас, і Європа спочатку має бути в душі, а не десь за кордоном!, поблукайте його Старим Містом. Ну?! Чи його вишукана романтична чарівлива архітектура не нагадала вам Відень?! Поблукайте довкола Салгіру, особливо навесні, коли високо в горах тануть сніги і ріка наповнюється страшною силою скаламученої води – Черемош, Рейн, Вісла?!!

Awake!!!

>> ющенківська влада? Правильно, запроваджувала ТУТ українське дублювання кінофільмів, розповідала першокласникам про Голодомор, встановлювала незрозумілі пам’ятники на кшталт гетьмана Сагайдачного

Оце ТУТ є ключовим. Якщо Україна єдина (проти чого начебто виступає А-ч), то це ТУТ є недоречним. Про Голодомор і Сагайдачного діти в школі вчать. А разом з ними і їхні батьки. Чи може краще Катерині пам’ятники ставити? бо ж ТУТ вона зрозуміла. Але ж Україна унітарна держава, тож запровадження укр мови в кіно тобто ВИКОНАННЯ ЗАКОНУ, має відбуватися і ТУТ і деінде.

Це я до того, що хтось мав починати українізацію Криму. Шкода, звичайно, що це було зроблено так незграбно. Але ж якби це був єдиний провал попереднього президента :(

А триколор у Феодосії то, на жаль, не виклик. То констатація.

Я.Дубинянська реагує на інтерв’ю Ю.Андруховича, друковане в газеті «Сегодня» 3-го вересня 2010 року.