Віталій і Дмитро Капранови вважають, що українська книжка має завоювати насамперед український ринок, а вже потім виходити на міжнародну арену.
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
«Кобзар 2000» — польською, окремі оповідання з нього — чеською.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Польське видавництво та чеська перекладачка.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
Боїмося, що не зовсім розуміємо, про що ви запитуєте.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Для цього потрібно, щоб українська література була повніше представлена в Україні. Якщо наші книгарні не продають українських книжок, а читачі — не читають, як ми можемо боротися за те, щоб нас читали поляки чи англійці? В Україні живе понад 40 мільйонів людей — це величезний ринок. Якщо ми його завоюємо, іноземці самі прийдуть і самі запропонують. Стати відомим в Європі, а вже потім в Україні (як воно у нас часто буває) — це життя догори дриґом. У світі перекладається лише 5% творів, а 95% живуть тільки на національних ринках, і це не дивно — адже для того, щоб твір був зрозумілим за кордоном, він повинен мати певні якості. Туристи купують «матрьошок», це закон ринку. А те, що не попадає до категорії «марьошок», має мало шансів на переклад, і це зовсім не біда.
Улюблений сайт літературної критики
