«Церемонії вручення» завше містять у собі небезпеку перетворитися на вельми помпезний захід, на якому присутні почуваються ніяково. На врученні Премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського ^[1] все було не так – церемонія успішно оминула всі небезпеки.

Імпреза відбувалася 12 грудня в готелі «Опера», що на вул. Б. Хмельницького, 53. Фіналісти цього року – Сергій Жадан, Таня Малярчук і Наталка Сняданко. Всі «послідовні в реалізації творчого шляху», всі «гравці європейської ліги», всі знані не тільки в Україні, а й за кордоном, зокрема — у Польщі.

Нагороди фіналістам вручали члени журі. Тарас Прохасько (переможець конкурсу 2007 року) привітав Наталку Сняданко, зазначивши: Сняданко зуміла показати, що українська література – з тих, які перебувають у контексті інших літератур, а не цікава лише через свою екзотичність.

Наталка Сняданко ж у своєму виступі згадала постановку опери «На вокзалі» (дія відбувається нібито на вокзалі, де люди чекають на поїзди, поспішають, а на саму оперу начебто ніхто не звертає великої уваги). «Це нова метафора виходу української літератури з підпілля. Справжня література, культура зазвичай існує в підземеллі, а зараз ми бачимо поєднання змісту з зовнішньою респектабельністю».

Лідія Стефановська – літературознавець, публіцист, перекладач із Польщі, – вітаючи Таню Малярчук, зізналася: серед універсальних тем, на які пише Таня, самій пані Стефановській найближча тема гір. Тетяна ж, зі свого боку, сказала, що для неї Премія імені Конрада – це знак якості в літературі. «Для мене велика честь бути серед цих письменників (Наталки Сняданко та Сергія Жадана – А. Л.), бо я вважаю їх дуже гарними письменниками».

Польська публіцистка Боґуміла Бердиховська, яка привітала Сергія Жадана, підхопила думку, висловлену Танею Малярчук, і сказала, що Жадан – це знак якості української літератури за межами України. Жадан же пожартував, що за 2 роки існування цієї премії він устиг її полюбити. «Все це нагадує зустріч випускників – на таких зустрічах бачиш багато друзів. Тішуся, що ще 2 роки матиму можливість стати преміантом» (Сергій Жадан народився 1974 року і до 40 років іще зможе стати конкурсантом двох наступних Премій імені Конрада).

Інтрига, однак, зберігалась. Директор Польського інституту Єжи Онух сказав, що оскільки всі чекають на оголошення переможця, то не варто зволікати. Почесну місію оголошення переможця виконав Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща Яцек Ключковський, який відкрив конверт і зачитав ім’я та прізвище: Сергій Жадан.

Тепер уже Сергій Жадан змушений був пошкодувати, що таки більше не зможе брати участь у конкурсі, однак сподівається, що вручати Премію у 2011 році буде не менш приємно, ніж цього року – її отримувати.

Після церемоніалу почалося вільне спілкування. Впадала у вічі велика кількість молодих людей, присутніх на імпрезі. Можливо, причина в тому, що й сама премія вручається авторам молодим – тим, кому ще не виповнилося 40 років. На питання, чому Премія має вікове обмеження, Єжи Онух відповів, що важливий аспект цієї премії – промоційний. Вік до 40 років – це той період, коли людина вже чогось досягла, але має час іще багато чого досягти (це, втім, не означає, що після 40 років досягати не можна і не варто). Таким чином, Премія стає начебто поштовхом у письменницькій кар’єрі.

Єжи Онух розповів ЛітАкценту, як виникла ідея Премії: «У 2007 році, який було оголошено роком святкування 150-річчя від дня народження Джозефа Конрада під патронатом ЮНЕСКО, я шукав способу відзначити цю постать. І з’ясувалося, що багато українців не знають, що Конрад – поляк і народився у Бердичеві. Не краще з поляками – їм, безперечно, відомо, що це їхній співвітчизник, але що народжений в Україні, вони не знають. Я подумав, що це чудова постать, до якої радо пристануть і українці й поляки. Ще один момент: Конрад став письменником світового масштабу – і це теж показує напрямок: якщо ти поляк чи українець, то не народжений бути маргіналом, а можеш стати відомим у світі завдяки видатному таланту, вправності. Я вирішив, що премія українським авторам була б чудовим форматом для відзначення цієї постаті».

Письменники відповіли на запитання ЛітАкценту.

Наталка Сняданко:
-    Які стереотипи Вам, на Ваш погляд, вдалося зламати і чи ставили Ви собі за мету ламати якісь стереотипи?
-    Це був би буквалізм, якби письменник ставив собі щось за мету: сидиш і ламаєш. Є якийсь досвід, який мені складно осмислити, тож намагаюсь осмислити його на папері. Виділяєш на це певний час і намагаєшся вникнути в це глибше. Насправді що не візьми, є стереотипом. Будь-який літературний твір має справу зі стереотипами. Коли щось пишеш і хтось ловить твої месиджі, то це свідчить про те, що тобі вдалося щось вербалізувати. Поступово відкривається якийсь простір для критиків, літературознавців. Для письменника не так і важливий цей вторинний – літературознавчий – рівень навколо його текстів, важливіше залишатись на первинному рівні.

Таня Малярчук:
-    Вас асоціюють із горами. Всі думають, що якщо ви з Івано-Франківська, то у Вас за вікном гори. Але це ж, мабуть, не так? Може, зараз виявиться, що ви взагалі ніколи не бачили гір?
-    Я виросла в Івано-Франківську, а гори вперше побачила у років 18. Звідтоді була там разів п’ять. Але сама близькість гір для мене дуже важлива; коли ти живеш у місті, розташованому дуже близько до гір, то це впливає на твій світогляд. У Києві мені бракує цієї близькості гір, однак я дуже люблю Поділ – цей район, хоч багато кому й здається якимсь бомжакуватим, є, втім, дуже мистецьким.

Як відомо, письменники «втікають» від будь-яких означень, дуже часто не погоджуючись із ярликами, що їх накидають їм літературознавці й читачі. Переможець цьогорічної Премії ім. Джозефа Конрада Сергій Жадан, однак, на питання, чи не бентежить його те, що його звикли вважати соціальним письменником, відповів: ні, робить це свідомо. І в сучасній українській літературі йому бракує саме соціального аспекту.

Всі фото Олега Романенка