Молодий і перспективний поет, есеїст і перекладач Остап Сливинський не стоїть осторонь наболілих перекладацьких проблем, а вносить власні конструктивні пропозиції.

1.    Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?

Перекладалися добірки віршів та есеїстика. На сьогодні є переклади 11-ма мовами: англійською, білоруською, болгарською, литовською, німецькою, польською, російською, сербською, словенською, хорватською і чеською; готуються переклади вірменською. Цього року у вроцлавському видавництві «Biuro Literackie» має побачити світ моя книжка вибраних поезій у польських перекладах.

2.    Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?

Переважно самі перекладачі, які дбали згодом і про публікацію перекладів. У випадку німецьких перекладів це була ініціатива німецької культурної інституції (Літературного колоквіуму Берлін), яка зайнялася пошуком перекладача. Так само було і у випадку зі словенськими перекладами (в цьому разі про це подбала дирекція міжнародного літературного фестивалю – щоправда, це єдиний випадок, коли переклад робився опосередковано, через німецьку). З болгарськими і чеськими перекладами ініціатива йшла від редакцій часописів.

3.    Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?

Є окремі рецензії, відгуки в ширших оглядах сучасної української літератури (зокрема, в Польщі та Австрії). Щодо загальної рецепції української літератури, то найкраще я обізнаний з польською ситуацією, і вона доволі обнадійлива: виходять спеціальні числа часописів, присвячені українській літературі – від магістральної Literatury na Świecie до «нішевих» Ha-Artu чи Frazy. Якщо 5-8 років тому видання перекладів книг українських авторів мало характер досить спорадичний і відбувалося зусиллями малих некомерційних видавництв, то тепер це уже доволі добре організований процес, у якому беруть участь потужні видавничі агенції. Зрідка цей механізм завдяки тісним контактам між польськими перекладачами та видавництвами і українськими авторами навіть працює на випередження – угода про переклад підписується ще до появи українського видання. Деякі нещодавні дуже успішні презентації, свідком яких я був (як-от презентації перекладу «Гімну демократичної молоді» Сергія Жадана) доводять, що українська література вже має у Польщі свою стабільну і доволі численну аудиторію. На жаль, польська ситуація наразі є унікальною – за моїми спостереженнями, в Росії та німецькомовних країнах, а особливо у франко- та англомовному просторі справи з рецепцією (і пропозицією) української літератури набагато гірші.

4.    Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?

Насамперед вироблення державної політики з промоції української культури за кордоном. Такої політики нема. Зусилля окремих недержавних організацій і фондів, як-от фонд Арсенія Яценюка, не здатні змінити загальної ситуації. Ця політика мусить передбачати:
1. Створення державної програми підтримки перекладів української літератури, яка повинна включати повний цикл – від сприяння у придбанні прав та фінансування роботи перекладача до видавничих та рекламних витрат. Пріоритетними для такої програми мають бути довготермінові проекти, що передбачають видання перекладних серій. Подібні програми працюють не лише у таких країнах, як Німеччина, Франція чи Польща, але вже й у «свіжоспечених» членах ЄС, як-от Болгарія.
2. Організацію в Україні стипендійних програм, семінарів та майстер-класів для закордонних перекладачів української літератури. В майбутньому – заснування премії для найкращих перекладачів.
3. Створення мережі українських культурних інститутів за кордоном, діяльність яких передбачала би організацію промоційних кампаній перекладних видань, семінарів і дискусій, проведення фестивалів чи днів української культури, здійснення обміну авторами й перекладачами і т .д.
4. Обов’язкову і повномасштабну участь України в принаймні найбільших світових літературних фестивалях і книжкових ярмарках (цілковита відсутність офіційної української презентації на цьогорічному Ляйпцизькому книжковому ярмарку доводить, що ми відступаємо навіть з тих дуже скромних позицій, які вже були!) .