Будь-яка війна викликає довкола себе красиві романтичні міфи про героїзм, подвиги, патріотизм – черговий їхній спалах у медіа припав на нещодавній День Перемоги. І хоч культивування подібних штампів прийнято вважати корисним – консолідація нації і все таке, – не менш корисним є також і розвіювання міфів, нагадування, що війна, взагалі-то, це щось прозаїчне, буденне і некрасиве. Владімір Маканін у своєму романі «Асан» береться саме за деміфологізацію війни у Чечні. Як гордо стверджує анотація, «такої війни ви ще не знаєте».
Відомо, що Чечня – хворобливе місце російської державної політики. Путін переміг на своїх перших виборах не в останню чергу завдяки розпалюванню там нового конфлікту. Водночас ця війна викликає дошкульну критику влади від закордонних ЗМІ та місцевих правозахисників. Звиклий до цього контексту читач може подумати, що Маканін доєднується до хору опозиціонерів: викриває злочинні дії путінської адміністрації, показує корупцію вищих чинів і жорстокість російських солдат, які знущаються над волелюбним чеченським народом. Нічого подібного в «Асані» немає. Звісно, провладної агітації там тим більше немає. Це просто книжка про війну, без запитування про її справедливість, без міркувань про моральність. Війну тут подано як об’єктивний факт, із яким росіяни та чеченці просто мусять якось рахуватися. Ніякої священної ненависті ані до своїх соратників, ані до вимушених супротивників.
До того ж, головний герой роману Алєксандр Жилін, від імені якого й ведеться оповідь, не схильний до глобальних рефлексій про долі народів. Він просто майор російських військ і начальник складів із пальним. Із такою посадою він втягується у буденність війни, як ніхто інший: йому доводиться відповідати за постачання бензину і солярки у військові частини, чому постійно загрожуть чеченці, які й самі потребують пального. Більша частина книжки якраз і показує повсякденні, зазвичай не згадувані в телевізійних новинах, ситуації на гірських дорогах. Показує наголошено реалістично, зосереджуючись на описові подій, і не заглиблюючись у їх глобальне тлумачення. Навіть про великі бої, потім нібито названі «класичними», Жилін розповідає як про безглузді перестрілки із випадковим переможцем. Всі ці невеликі оповіді – про охорону військових колон, визволення заручників, візити до генералів, постійні домовляння про що завгодно – зазвичай мало пов’язані поміж собою, лише під кінець з’ясовується головна сюжетна лінія. Читається це легко: війна-як-вона-є може бути не менш захопливою, аніж війна-в-підручниках-і-по-телевізору. Значною мірою цікавість підігрівається за рахунок несподіваних для читача, зовсім не романтичних особливостей сучасної війни, про які тут ніколи розповідати.
Красиве східне слово «Асан», яке означає напівзабутого (вигаданого автором?) кавказького бога війни і крові, після обкладинки з’являється в романі не так уже й часто. Пов’язану з Асаном символіко-міфологічну лінію Маканін провів досить непереконливо, як на заголовок для цілого твору. Слово «Асан» нагадує також ім’я головного героя роману, до якого темпераментні чеченці, ковтаючи склади, часом так і звертаються: «Асан Сєрґєіч». «Асан хоче крові» – це таємні позивні у чеченських бойовиків, стверджує генерал-книголюб Базанов за келихом вина, але налаштований на потрібну хвилю радіоприймач ловить натомість парадоксальне «Асан хоче грошей».
У цій комічній, з першого погляду, невідповідності криється один із ключів до розуміння всього роману. Кров і гроші – ці дві «субстанції» з особливо нав’язливою частотою трапляються читачеві роману, і зазвичай одночасно. Жилін не лише тримає пальне, він робить на ньому гроші, без нього безпечна доставка бензину через гори була б неможливою, і військові змушені йому платити. Причому, в пострадянській реальності всі його дії здаються настільки природними, що на думку навіть не спадає слово «корупція». Майор Жилін максимально чесний із собою та партнерами, так само як чесними є чеченці, також утягнуті в бізнес цього «бензинового короля». «Асан» – книга про війну та про ринкову економіку.
Найважливішим у цьому аспекті є розділ 10, де Жилін згадує початок 90-их і народження в ньому самому «ринкового таланту», що його майор сміливо пов’язує із Божим провидінням. Його перші гроші – продаж зброї Дудаєву, майбутньому противникові. На прикладі нібито специфічного регіону розгортається характерна для всього пострадянського простору 90-их років ситуація: ринок проникає всюди, навіть у внутрішню військову сферу, не роблячи особливих розрізнень поміж «своїми» та «чужими». Маканін дуже «історичний» у цьому плані, він точно підкреслив ті риси, які не могли проявитись в іншому місці та в інший час.
Майор Жилін – справжнісінький апологет ринкових відносин. При цьому він лишається нормальною і цілком симпатичною людиною, здатною на гуманні почуття і несподівані добрі вчинки. Зароблене він дбайливо вкладає в свою заповітну фантазію – великий «будинок на березі великої російської ріки», яким десь там опікується дружина. Саме з надмірної людяності він пригріває на складі двох контужених солдат, які втекли з поля бою. Один із них після пережитого шоку болісно реагує на гроші, надивившись на «продажність» війни та її криваві наслідки. Тому він не може зрозуміти бізнесу Жиліна і не вірить у правдивість його турботи; так розгортається найважливіша для сюжету суперечність. Контужений, пошкоджений у психіці солдат, який фізично не сприймає вигляду великих грошей, не може зрозуміти ринкових – а вже потім етичних – законів цієї війни. Це веде до трагічних наслідків. Навіть у найсучасніших умовах війна живиться не лише доларами та бензином, але також і кров’ю.
Звісно, майор Жилін не покликаний бути прикладом для наслідування й ідеальним персонажем. Читач має волю самотужки давати оцінку його діям, зважаючи на детально прописану дійсність цієї безглуздої війни (якщо взагалі існують війни не безглузді). Це суперечливий герой, але показовий для нашого часу. Війна, як вона є – це війна, скільки вона коштує. Ідеться не лише про гроші. «Ринковий» елемент на ній можна вважати відносно новим і незвичним, але такі старі речі, як жорстокість, страждання і смерть, нікуди не діваються. В реалістичному романі «Асан» все це є. В таку війну справді віриш.
