У кожній культурі є імена, овіяні особливим ореолом зацікавлення, моральної вдячності, якоїсь романтичної загадковості. До таких імен, очевидно, належить Наталена Королева — екзотична напівіспанка, католичка, оригінальна мисткиня й археолог-мандрівник, яка перейнялася Україною й українською культурою настільки, що зайняла в них своє неповторне і значуще місце. Ще у міжвоєнний і воєнний періоди постать письменниці була знаковою для цілого покоління: вона відкривала нові поетикельні обрії перед вітчизняною прозою, освоювала незвідані тематичні терени, будила могутню християнську визначеність у літературі.

Сьогодні сприйняття естетики католицької літератури, яку в Україні чи не найповніше і найцікавіше репрезентувала саме Наталена Королева, є, можливо, дещо ускладнене і деформоване ідейно-естетичними впливами на покоління соціалізму і постмодернізму, яким майже однаково духовний світ і вимір творчості є чужі. Цим, мабуть, і можна пояснити видавничу концепцію Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова (Дрогобич), за якою творча спадщина оригінальної авторки подана у вельми розлогому контексті доби, що його забезпечують передмова Ігоря Набитовича і післямова Олега Багана, з широким викладом різних інтерпретаційних підходів і теорій, з уважним вивченням художньої еволюції авторки та її інтенціональності. Власне, у передмові ми отримуємо глибоке христологічне прочитання прози Н. Королевої, культурологічне й естетичне трактування категорії sacrum, розкриття концепції нового героя, якого утвердила католицька література 1- ї половини ХХ ст., — homo religious. Післямова п. Багана, яка має проблемну назву «Неоромантизм. Неокатолицизм. Неоконсерватизм», визначає прикмети творчого світу письменниці, основні виміри змістоформи монументальної будівлі, якою є її проза. Тут докладно характеризується європейський контекст явищ українського духовного і естетичного буття, серед якого зринають десятки значущих імен, з якими в Європі пов’язується потужне піднесення ідеалістичної та ірраціоналістичної філософії та неоконсервативної художньої творчості, коли фундаментально переосмислювався досвід ліберальної демократії, ери позитивістського прогресу і соціалізму.

Важливо, що дрогобицьке видання творів Н. Королевої є цілком новинним, доповнювальним щодо видання 1991р. («Дніпро», упорядник Олекса Мишанич). Тут вміщено лише ті твори, які ніколи не перевидавалися в Україні в книжковому варіанті (тільки роман «Quid est veritas» друкувався у ж. «Всесвіт» (1998 р., № 2–4). Збірку оповідань за євангельськими мотивами «Во дні они» вдало доповнила підбірка новел, розсипаних у діаспорній періодиці, — «Лік», «Подорожній», «Анастатика», «У нічому не прогрішився!», «Самотність». Увесь цей широкий простір релігійних тем, проблем, алюзій, переживань і символіки разом із романом «Quid est veritas?» творить концептуальну систему художнього світотрактування в дусі християнської традиції. Тобто книжка промовляє цілісно. Хоча до збірки не увійшли ще всі твори авторки на християнську тематику. Поза збіркою виявився й великий пласт новел неоромантичного ґатунку на різноманітні історичні теми мандрів і пригод, які колись були видані окремою книжкою «Інакший світ» (Львів, 1936).

Повість «Без коріння» стане чудовою лектурою для тих, хто схоче детальніше пізнати біографію Наталени Королевої, зануритися у художній фемінний дискурс міжвоєнної доби, в атмосферу дореволюційного Києва. Власне, повість є своєрідною додатковою ілюстрацією до біографії, яку так скрупульозно дослідив Ігор Набитович у своїй передмові, багато нового уточнивши, висвітливши і доповнивши в ній.

Стиль нашої «іспанської» письменниці справді справляє враження чогось цілковито оригінального: це і делікатне нюансування образу, і особлива меланхолія почувань, і якась своєрідна «середземноморська» (О. Баган ) розколисаність ритму мови. Тому можна прийняти тезу автора післямови, що поетика стилю Наталени Королевої відлунює неокласичними художніми засадами, що у своїй естетичній концепції вона досягла гармонійного синтезу неоромантики і неокласики, чітко цим увиразнивши магістральну лінію української літератури в міжвоєнний час. Неокласика була тим живильним струменем високої краси, оптимістичного світопереживання, який був надто потрібний і українській, і європейській культурі загалом після катастроф Першої світової війни. І те, що наша література так бадьоро і барвисто відтворила цей дух як запоруку збереження її вітальних і творчих сил в епоху прагматики, говорить про її глибинну й переможну спромогу до зростання.

По-особливому інтимним склався останній розділ книжки, до якого увійшли п’ять спогадів Наталени Королевої: «Наш не наш (Пам’яті Іллі Репина)», «Невмируща вдача», «Київська Мотря», «Турецька неволя», «Учениця». Усі вони об’єднані темою дореволюційного Києва, згадками про навчання «дивної чужоземки» у місті св. Володимира. Разом із ретельно підготовленими коментарями до книжки (автор Олег Баган) вони містять суттєвий матеріал до пізнання біографії і творчої лабораторії письменниці.

Треба відзначити й редакторську роботу відомого мовознавця й публіциста Ярослава Радевича-Винницького, який зумів перетворити дещо по-діаспорному «невпорядковану» мову авторки на плавну й логічну, стилістично завершену течію образної мелодії справжнього майстра слова. Книжка доповнена величеньким словником, в якому пояснюються маловідомі слова (укладач Я. Радевич-Винницький), і тут ми можемо збагнути мовне багатство чужоземки, яка так проникливо і творчо засвоїла українську мову. ВФ «Відродження» вже п’яту свою книжку видала з впровадженням орфографічних пропозицій до українського правопису, які уперто не бажає прийняти наш вітчизняний «офіціоз», і які колись підготував Інститут української мови НАН України (керівник проекту В. Німчук). І треба сказати, українська мова у такому «виконанні» звучить ще виразніше, милозвучніше і логічніше.

В усіх аспектах, аж до підбору ілюстративного матеріалу і дизайну обкладинки, видання справляє враження фаховості й ретельності. І це вдвічі приємніше, коли усвідомимо, що ця ошатна й добротна книжка побачила світ у провінційному місті, у периферійному видавництві. Приємно, коли провінція наближається до столичних ритмів і рівнів розвитку не тільки в сенсах глобалізаційних процесів…