Кафка-кічмен

Задум цього нарису виник у автора ще влітку, коли він, будучи у Празі, відвідав новий музей Франца Кафки, але остаточного оформлення замальовка літературної подорожі набула під впливом роботи над рецензією на книгу Тамари Гундорової «Кітч і література», а також внаслідок читання коментарів до публікації, поданих на «ЛітАкценті». Повертаючись подумки до прогулянок чеською столицею і передивляючись зроблені фотографії музею, автор тепер схильний бачити в них візуалізацію деяких порушених книгою і дискусією проблем. Отже, спогади про зустріч із Кафкою у Празі є суто суб’єктивними враженнями і рефлексіями, поданими крізь кітчеву теоретико-літературну парадигму.

Не можна сказати, що сучасні пересічні пражани пишаються тим фактом, що їхнє місто дало світові Франца Кафку. Його слава, яка значно перебільшує відомість місцевих письменників, явно не дає чехам спокою. Показовою в цьому плані була розмова з одним із місцевих інтелігентів, який супроводжував нашу групу. На запитання про кафкіанські місця у Празі він з погано прихованим роздратуванням (знову ці іноземці питають про цього австро-угорського єврея, начебто наших чеських літераторів немає!) відповів:

«Так! Писали ми у школі твір про його «Замок», але наш Грабал виражає абсурд знвчно тонше!». Кафку не згадують і під час відвідування знаменитого єврейського кварталу, де розташований годинник, стрілки якого ідуть навспак і про якого писав Г.Аполлінер у своїй «Зоні».

Проте ім’я Кафки приносить гроші, і тому сучасна масштабна туристична чеська індустрія перетворила Кафку на кітч, зробила з нього бренд, торгівля яким іде доволі успішно. У Празі є кав’ярня «Франц Кафка», готель «Франц Кафка» (у якому годі чекати чогось спільного з гротескними інтер’єрами в романах «Процес» або «Замок»). «У нас є пам’ятник Кафці! – відповіла, як відрізала, наша екскурсовод (до речі, громадянка колишнього СРСР). – Його вага – 700 кілограмів!». І жодного слова про фантастичну виразність і оригінальність самого витвору мистецтва. «Мы рождены, чтоб Кафку сделать былью», – співали ми колись. Відвідування Праги й нового музею Франца Кафки, зокрема, змушує перефразувати ці слова на «Ми народжені, аби Кафку зробити кітчем!».

Сам по собі музей – майстерно організований абсурдний хронотоп, який магнітизує відвідувача справжньою кафкіанською атмосферою. Музей має вигляд лабіринту, який складається з темного коридора із канцелярськими шафами з особовими справами, маленьких і великих кімнати, наповнених фотографіями й книгами, сходів, що ведуть до підземелля. Здивований глядач опиняється перед білим екраном, на якому маленька сіренька крапка розростається в загрозливо-розмиту готичну фігуру.

Експозиція складається з двох частин. Перша має назву «Екзистенційний простір» і розповідає про біографію письменника у щільному зв’язку з оточенням. Друга частина експозиції «Уявлена топографія» наочно представляє трансформації празького простору у міфопоетичних видіннях Кафки: відвідувач має змогу відчути себе велетенським кротом або комахою-людиною Грегором Замзою під час метаморфози.

Проте саме в цьому постмодерністському музеї стає очевидним, наскільки глибоко кітч проникає в сучасну художню свідомість. Фахове й переконливе з погляду історії літератури прочитання життє-тексту Франца Кафки тут невідривно поєднане з прагненням комерціалізувати його ім’я та імідж. Показовим є саме розташування музею – його рекламу можна побачити прямо з Карлового моста, з корабликів, які пливуть Влтавою. Першими зустрічають відвідувачів постаті двох чоловіків, що мочаться під себе і в такий спосіб утворюють фонтан.

Їхні торси обертаються навколо осі, а могутні прутні рухаються, випускаючи воду. Це видовище викликає в туристів нестримний захват. Екскурсія закінчується відвідуванням сувенірної крамнички, де портрети самого Франца Кафки, а також образи його персонажів відтворені на футболках, чашках, календарях, гральних картах. Усе – надзвичайно високої якості, і може бути рекомендовано як для хатнього вжитку, так і для уроків літератури.

«У коротку мить віри в себе (а Бог свідок, що таких митей було небагато), – закінчує свою розповідь у циклі документальних фільмів «Десять великих письменників» Георг Штайнер, професор англійської й компаративної літератури Женевського університету, – Кафка дістав перо, написав у щоденнику або в книзі для гостей у готелі літеру «К» і сказав: «Можливо, ця літера буде моєю». Так і сталося. Майже для всіх нас «К» – це Кафка. Навіть Шекспір не має своєї літери. І я не можу пригадати жодного діяча історії, письменника або мислителя, який зумів привласнити собі літеру алфавіту».

Проте літера «К» – це не тільки означення Кафки, а й нагадування всій сучасній культурі про те, що всі ми тепер втягнуті у процес кітчування. Жоден митець не може відгородитися від кітчу ані герметичністю своєї мови, ані трагічністю долі. З іншого боку, кітчування є новим життям і новим прочитанням текстів культури. І не тільки в тому розумінні, що сучасні покоління дізнаються про Франца Кафку, купуючи його закітчовані образи на побутових речах і сувенірах, а й у тому сенсі, що кітчування парадоксальним чином збагачує і суто академічну традицію. Мабуть, саме це мали на увазі творці кафкіанського музею у Празі, перетворивши його персональну літеру на кітчованого павучка, який своїм виглядом каже кожному, хто фотографується на його фоні, що ми сьогодні затиснені між Кафкою і кітчем.

P.S. Автор пропонує задля розваги переглянути зворушливий відеокліп – приклад того, як у чудовому місті Прага відбувається кітчування модерністського єврейського письменника Франца Кафки: http://www.youtube.com/watch?v=TFlXMtMoeLc