На незадовільний стан сучасної української літературної критики не жалівся хіба що ледачий. Утім, чимдалі, тим стає зрозуміліше, що проблема не стільки у відсутності професіональних критиків із оригінальним поглядом на літературу, як у нестачі “простору обговорення”. Адже популярні ЗМІ вкрай рідко надають свої шпальти та ефіри для проблем літературних, а професійні видання, як правило, мають невеликі наклади, та й виходять у світ не надто часто.

Продовження – Хрещатик ^[1]