 |
Джозеф Пулітцер народився 10 квітня 1847 року в місті Мако в Угорщині. 1864 року – емігрував до США як найманець союзної Армії під час Громадянської війни Півночі й Півдня 1861-1865 рр. Після війни переїхав у Сан-Луїз, де 1868 року влаштувався репортером у німецькомовну газету Westlіche Post, і вже через три роки став співвласником цього видання.
На той час (а це 1871 рік) Дж. Пулітцер активно цікавився політикою. Ще 1869 року його обрали до законодавчого органу штату Міссурі, а в 1871-72 рр. журналіст-політолог брав участь у створенні представництва Ліберальної Республіканської партії у своєму штаті. Проте після поразки партії у президентських виборах 1872 року, Дж. Пулітцер змінив свої політичні вподобання, перейшов на бік демократів і залишався в їхньому колі до кінця життя.
У 1874 році Пулітцер придбав акції американського німецькомовного видання Westlіche Post, які згодом продав, а через чотири роки, 1878-го, установив контроль над газетами Dіspatch і Post. Результат — зростання їхніх тиражів і об’єднання видавництв у Post-Dіspatch. При цьому сам Пулітцер став власником найбільшого друкованого ЗМІ в Сан-Луїзі.
 |
| Джозеф Пулітцер |
5 жовтня 1882 року головний редактор Post-Dіspatch розпочав полеміку зі своїм основним політичним опонентом. Цей скандал, а також слабке здоров’я Жд. Пулітцера змусили його переїхати до Нью-Йорка, де 1883 року він придбав ранкову газету World. Редакторський талант Пулітцера дав змогу перетворити World у головний нью-йоркський рупор демократичної партії. Через чотири роки нью-йоркська громадськість побачила нове видання — Evenіng World.
Методи, якими Пулітцер завойовував читацький інтерес, досить прості й водночас дієві. Він поєднував на сторінках газет статті про політичну корупцію, журналістські розслідування, сенсації в різних царинах життя, трохи гумору й реклами. Згодом почав додавати спортивні новини, рубрики, присвячені жінкам, яскраві ілюстрації й карикатури. Таким чином, на сторінках Пулітцерівських газет було все — від пліток («жовта преса») до серйозної політичної аналітики.
З початком іспано-американської війни, Пулітцерівська World зазнала гострої конкуренції з New York Mornіng Journal, що належав Вільямові Гертцу. Саме ця боротьба двох видань спричинилася до появи поняття жовта преса (yellow journalіsm) як характеристики методів, що використовували ці газети. Напружена робота негативно позначилася на здоров’ї Пулітцера – тому 1887 року він залишив крісло головного редактора, а 1890 – взагалі відійшов від видавничих справ.
29 жовтня 1911 року Джозеф Пулітцер помер. Його заповіт став цілковитою несподіванкою для всього журналістського світу: він заповів матеріальну базу для школи журналістики в Колумбійському університеті, а також віддавав гроші на організацію премії, присуджуваної з травня 1917 року. Власне, Пулітцерівської премії (The Pulitzer Prize).
 |
| Зала бібліотеки Колумбійського університету |
Отже, уродженець Угорщини, Пулітцер, став одним із найуспішніших газетних видавців у США, який активно виступав проти соціальної та правової несправедливості. Пулітцер, відданий своїй професії, був активним громадським діячем, два його видання New York World і St. Louis Post-Dispatch заклали потужні підвалини для нової американської журналістики. Пулітцер першим організував курси для журналістів на базі Колумбійського університету, таким чином сформувавши школу журналістики. Але найбільший вплив на американську журналістику отримала Пулітцерівська премія, яку щороку вручають найкращим журналістам, письменникам, музикантам і драматургам.
Готуючи свій заповіт 1904 року, Пулітцер зазначив, щоб цю премію вручали так: чотири нагороди для журналістів, чотири — в царині літератури і драматургії, одна премія за освітянську діяльність і чотири стипендії для журналістських подорожей у пошуках цікавих фактів і карколомних, сенсаційних публікацій. Щодо літератури, то нагороди мали отримувати американські романісти, автори оригінальної американської драми, яку було представлено на суд глядачів у Нью-Йорку, також по одній нагороді готувалося для автора історичної книжки про США, автора американської біографії, а також для найкращого видання, що мало вплив на формування громадської думки в суспільстві. Але передбачливий Пулітцер у заповіті вказав ще й на те, що, відповідно до рішення членів журі, кількість премій і номінацій може змінюватися, якщо це відповідає соціальним змінам, які відбуваються у країні і матиме позитивний вплив на громадян, якщо цього вимагатиме громадськість або ж із причин, пов’язаних зі зміною часу. Отже, формулювання доволі нечіткі, але, здається, будь-які зміни щодо премії можуть підпадати під визначений іще 1904 року перелік форс-мажроних ситуацій.
 |
| Деніел Ролкер Гау і Джон Меттісон (переможці 2008 року в номінаціх «Історія» та «Біографія») |
Також Пулітцер уповноважив членів журі не вручати премію в певній номінації, якщо якість представлених до нагороди робіт не відповідає високим критеріям журналістики й літератури. Щодо кількості номінацій, то 1917 року члени комітету Пулітцерівської премії (Pulitzer Prize Board) вирішили збільшити кількість премій до 21, додавши до загального переліку такі категорії, як поезія, музика, фотографія, адже така зміна була передбачена волею засновника премії.
Від 1990-х років ця премія в американському суспільстві має великий резонанс, вона є однією з найважливіших і найпрестижніших нагород із журналістики та літератури у світі. Щороку вручення премії відбувається в урочистій атмосфері. Від 1999 року премія набула онлайнівського характеру, подавати матеріали на Пулітцера можна в онлайн режимі через «online presentations» (на сайті було визначено спеціальне місце для реєстрації), а з 2006 року всі заявки на конкурс і всі матеріали подаються в електронному форматі в усіх 14 категоріях.
Інша велика зміна у структурі премії — поява музичної номінації (ще 1943 року). Нагорода традиційно вручалася у класичних музичних напрямах. І лише від 1998 року Пулітцерівська премія вирішили звернути увагу на інші музичні напрями, щоби залучити до себе більше високоякісних виконавців, а також надати премії широкого громадського розголосу. Вінтон Мересіл зі своєю джазовою композицією «Blood on the Fields» («Кров на полях») здобув музичну премію Пулітцера 1997 року. Також особливі нагороди діставалися відомим у всьому світі Джорджу Ґершвіну 1998 року і Дюку Еллінґтону 1999 року. Від 2004 року вирішено, що музична номінація відкрита для всіх музичних напрямів.
 |
| Річард Опель нагороджує Джунота Діаса (переможця-2008 у номінації «Художня література») |
Звичайно, історія премії є доволі складною, суперечливою, до журі надходили листи зі звинуваченнями комітету в несправедливому рішенні, адже часто до переможців потрапляли лише найвідоміші газети-кити: The New York Times, The Wall Street Journal, and The Washington Post, на тлі яких маленькі газети губилися. Також інколи впливали і, власне, суб’єктивні вподобання членів журі.
Щодо літературних нагород, то рішення комітету були менш консервативні, але й контроверсійні. 1963 року журі, яке визначало найкращу драму, номінувало Едварда Олбі і його блискучий твір «Хто боїться Вірджинії Вульф?» (було перекладено українською в журналі «Всесвіт», № 10, 1994). Але чомусь журі визнало цю п’єсу недостатньо завершеною, зазначивши, що драма пропагує сексуальну розбещеність. 1993 року премія дісталася Тоні Кашне за її драму «Ангели в Америці: підсумки Мілленіуму», в якій авторка порушує тему гомосексуалізму та СНІДу (її рукопис також містив велику кількість нецензурної лексики). 1941 року журі премії вирішило відхилити твір Гемінґвея «По кому подзвін?» як слабкий, хоча 1953 року нагорода таки знайшла свого героя – Гемінґвей отримав премію за роман «Старий і море».
 |
Також скандал спіткав премію з іменем американського журналіста Вольтера Дюранті, який писав про голодомор в Україні, власне, не вважаючи голод на Північному Кавказі й на українських теренах спланованим терором сталінського режиму (як, скажімо, британський журналіст Ґарет Джонс, який уперше назвав у британсько-американській пресі голод в Україні штучним голодомором, вступивши в дискусію з Дюранті). Дюранті писав, що причина — в неврожайному році, а не в політиці. Громадськість надсилала листи, закликаючи позбавити Дюранті премії, але комітет вирішив прийняти соломонове рішенні в дусі заповіту засновника премії: все ж таки Дюранті — професіонал у своїй справі, незважаючи на всі перекручення історії, на свій час він зробив свою справу професійно.
Премію Пулітцера оголошують щороку у квітні. Вона присуджується Колумбійським університетом за видатні досягнення в журналістиці, літературі й музиці. Рішення про переможців приймає журі, члени якого призначаються Університетом. Загальна кількість номінацій — 25: за служіння суспільству; за висвітлення місцевих новин; за видатне розслідування; за майстерність; за подачу сенсаційного матеріалу; за розкриття національної теми; за міжнародний репортаж; за нарис; за коментар; за критику; за редакційний коментар; за карикатури; за новинну фотографію; за художню фотографію; за художню книгу, написану американським письменником, бажано про Америку; за книгу з історії Сполучених Штатів; за біографію або автобіографію американського автора; за поезію; за нехудожню літературу; за видатний музичний твір; за кращу драму.
Перелік лауреатів 2008 року
Журналістські номінації
За служіння суспільству – Редакція The Washington Post
Новинний репортаж – Редакція The Washington Post
Журналістське розслідування – Волт Богданіч і Джейк Гукер із The New York Times, Редакційний колектив The Chicago Tribune
Журналістська аналітика – Емі Ґермон з The New York Times
Місцева журналістика – Дейвід Умгефер із The Milwaukee Journal Sentinel
Загальнодержавна журналістика – Джо Бекер і Бартон Ґелмен із The Washington Post
Міжнародна журналістика – Стів Фейнеру з The Washington Post
Художня журналістика – Джін Вейнґартен із The Washington Post
Коментарі – Стівен Перлстейн із The Washington Post
Критика – Марк Фіні з The Boston Globe
Редакторська робота – премії присуджено не було
Фотографії для сенсаційних новин – Андріс Лейтіф із Reuters
Художня фотографія – Престон Ґенневей із Concord Monitor
Літературні номінації
Художня література – The Brief Wondrous Life of Oscar Wao Джунот Діас (видавництво Riverhead Books)
Драма – August: Osage County Рейсі Леттс
Історія – What Hath God Wrought Деніела Ролкер Гау (видавництво Oxford University Press)
Біографія – Eden’s Outcasts Джона Меттісона
Поезія – Time and Materials Роберта Гесса (видавництво Ecco/HarperCollins)і Failure Філіпа Шульца (видавництво Harcourt)
За матеріалами офіційного сайту: www.pulitzer.org
Улюблений сайт літературної критики
